Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частика розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга — це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.
Переваги корпорації (акціонерного товариства) є достатньо відомими.
По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямків науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.
По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати постійно зростаючий прибуток.
По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.
По-четверте, корпорація — це організаційно-правовий утвір, який може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.
Корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всі інші, має відповідні недоліки:
1. Мають місце певні розбіжності між функціями власності і контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією. Розподіл функцій власності та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами і акціонерами корпорації.
2. Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім — дивіденди акціонерів, тобто фактично існує проблема подвійного оподаткування.
3. У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань з боку посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків , спричинених безгосподарністю певних структурних ланок.
Кооператив - підприємство, організація,створені шляхом добровільного обєднання осіб на пайовій основі для здійснення підприємницікої діяльності.Кооперативи являються юридичними особами і функціонують на початках самофінансування і самоуправління.
Функції підприємництва.
Розуміння сутності підприємництва зв'язано також з визначенням його ролі в економіці різних рівнів системи господарювання. Конкретно роль і значення підприємництва в економічному розвитку країни можна звести до такого:
• По-перше, підприємництво слугує важелем для зміни структури економіки. Для підприємців основний спонукальний мотив — можливість одержання прибутку. Вони майже завжди концентрують свої дії на розвитку перспективних напрямків господарської діяльності, віддача від яких може перевершити середні показники.
• По-друге, розвиток підприємництва створює «поживне середовище» для конкуренції. Забезпечуючи освоєння перспективних виробництв, підприємці сприяють швидшому оновленню техніко-технологічної бази і номенклатури продукції фірми. Вони стимулюють господарську активність, підтримуючи конкуренцію й існуючий ринок.
• По-третє, підприємництво можна вважати каталізатором економічного розвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно впливає на структурну перебудову в економіці; збільшення обсягів виробництва і надання послуг; стимулювання інвестиційної діяльності; підвищення рівня попиту і пропозиції; прискорення темпів економічного розвитку національної економіки в цілому.
• По-четверте, підприємництво сприяє економії і раціональному використанню всіх ресурсів. Діяльність підприємця нерозривно зв'язана з господарським ризиком. Саме ця обставина є потужним стимулом економії ресурсів, вимагає від підприємця детального аналізу рентабельності проектів, відповідального ставлення до інвестицій, раціонального витрачання ресурсу, найму робочої сили.
• По-п'яте, підприємництво забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праць У більшості випадків особистості, котрі мають власний бізнес і завдяки цьому сильніші спонукальні мотиви, більше заінтересовані в якісній і продуктивній праці, ніж наймані працівники. Такий психологічний феномен вільної праці для одержання власного зиску забезпечує ще більший виграш для економіки в цілому.
Розглянуті вище прояви значущості підприємницької діяльності дозволяють зробити загальний висновок.
Підприємництво виконує особливу функцію в економіці і народному господарстві, змістова сутність якої зводиться до оновлення економічної системи, створення інноваційного середовища, що спричиняє руйнацію традиційних структур і відкриття шляху до перетворень, зрештою стає тією силою, котра прискорює рух економіки по шляху ефективності, раціоналізації, бережливості і постійного оновлення.
Нагромаджений досвід усіх без винятку індустріальне розвинутих країн з ринковою економікою соціального спрямування незаперечне підтверджує, що підприємництво — необхідна умова досягнення економічного успіху.
Реферат на тему: Корпорація (реферат)
Схожі реферати
5ka.at.ua
File Info block version 193Found at file offset 128 (hex 80)Written by product version 8249Language 1049This is document (DOC) fileFile uses extended character setFile created on WindowsUsing default character setTextstart = 1024 (hex 400)Textlen = 11274 (hex 2c0a)КорпораціяКорпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формоюпідприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що маютьобмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капіталкорпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам.Виокремлюють дві його частини. Одна частика розподіляється середакціонерів у вигляді дивідендів, друга — це нерозподілений прибуток, щовикористовується на реінвестування. функції власності та контролюподілені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.
Переваги корпорації (акціонерного товариства) є достатньо відомими.
По-перше, корпорація є найефективнішою формою організаціїпідприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залученнянеобхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу)вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількостіфізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямківнауково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничогопотенціалу.
По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшуватиобсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримуватипостійно зростаючий прибуток.
По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмеженувідповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїхакцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власнийфінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредиториможуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а неокремим акціонерам як фізичним особам.
По-четверте, корпорація — це організаційно-правовий утвір, який можефункціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмеженіможливості для перспективного розвитку.
Корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всіінші, має відповідні недоліки:
1. Мають місце певні розбіжності між функціями власності і контролю, щонегативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управліннякорпорацією. Розподіл функцій власності та контролю може призвести довиникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами іакціонерами корпорації.
2. Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницюотримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Аджеоподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім— дивіденди акціонерів, тобто фактично існує проблема подвійногооподаткування.
3. У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості длязловживань з боку посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації можеорганізувати емісію акцій для покриття збитків , спричиненихбезгосподарністю певних структурних ланок.
Кооператив - підприємство, організація,створені шляхом добровільного
шляхом добровільногообєднання осіб на пайовій основі для здійснення підприємницікоїдіяльності.Кооперативи являються юридичними особами і функціонують напочатках самофінансування і самоуправління.
Функції підприємництва.
Розуміння сутності підприємництва зв'язано також з визначенням його ролів економіці різних рівнів системи господарювання. Конкретно роль ізначення підприємництва в економічному розвитку країни можна звести дотакого:
• По-перше, підприємництво слугує важелем для зміни структури економіки.Для підприємців основний спонукальний мотив — можливість одержанняприбутку. Вони майже завжди концентрують свої дії на розвиткуперспективних напрямків господарської діяльності, віддача від яких можеперевершити середні показники.
• По-друге, розвиток підприємництва створює «поживне середовище» дляконкуренції. Забезпечуючи освоєння перспективних виробництв, підприємцісприяють швидшому оновленню техніко-технологічної бази і номенклатурипродукції фірми. Вони стимулюють господарську активність, підтримуючиконкуренцію й існуючий ринок.
• По-третє, підприємництво можна вважати каталізатором економічногорозвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно впливає на структурнуперебудову в економіці; збільшення обсягів виробництва і надання послуг;стимулювання інвестиційної діяльності; підвищення рівня попиту іпропозиції; прискорення темпів економічного розвитку національноїекономіки в цілому.
• По-четверте, підприємництво сприяє економії і раціональномувикористанню всіх ресурсів. Діяльність підприємця нерозривно зв'язана згосподарським ризиком. Саме ця обставина є потужним стимулом економіїресурсів, вимагає від підприємця детального аналізу рентабельностіпроектів, відповідального ставлення до інвестицій, раціональноговитрачання ресурсу, найму робочої сили.
• По-п'яте, підприємництво забезпечує сильнодіючі стимули довисокоефективної праць У більшості випадків особистості, котрі маютьвласний бізнес і завдяки цьому сильніші спонукальні мотиви, більшезаінтересовані в якісній і продуктивній праці, ніж наймані працівники.Такий психологічний феномен вільної праці для одержання власного зискузабезпечує ще більший виграш для економіки в цілому.
Розглянуті вище прояви значущості підприємницької діяльності дозволяютьзробити загальний висновок.
Підприємництво виконує особливу функцію в економіці і народномугосподарстві, змістова сутність якої зводиться до оновлення економічноїсистеми, створення інноваційного середовища, що спричиняє руйнаціютрадиційних структур і відкриття шляху до перетворень, зрештою стає тієюсилою, котра прискорює рух економіки по шляху ефективності,раціоналізації, бережливості і постійного оновлення.
Нагромаджений досвід усіх без винятку індустріальне розвинутих країн зринковою економікою соціального спрямування незаперечне підтверджує, щопідприємництво — необхідна умова досягнення економічного успіху.
alive-inter.net
Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частика розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга — це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.
Переваги корпорації (акціонерного товариства) є достатньо відомими.
По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямків науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.
По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати постійно зростаючий прибуток.
По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.
По-четверте, корпорація — це організаційно-правовий утвір, який може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.
Корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всі інші, має відповідні недоліки:
1. Мають місце певні розбіжності між функціями власності і контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією. Розподіл функцій власності та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами і акціонерами корпорації.
2. Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім — дивіденди акціонерів, тобто фактично існує проблема подвійного оподаткування.
3. У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань з боку посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків , спричинених безгосподарністю певних структурних ланок.
Кооператив - підприємство, організація,створені шляхом добровільного обєднання осіб на пайовій основі для здійснення підприємницікої діяльності.Кооперативи являються юридичними особами і функціонують на початках самофінансування і самоуправління.
Функції підприємництва.
Розуміння сутності підприємництва зв'язано також з визначенням його ролі в економіці різних рівнів системи господарювання. Конкретно роль і значення підприємництва в економічному розвитку країни можна звести до такого:
• По-перше, підприємництво слугує важелем для зміни структури економіки. Для підприємців основний спонукальний мотив — можливість одержання прибутку. Вони майже завжди концентрують свої дії на розвитку перспективних напрямків господарської діяльності, віддача від яких може перевершити середні показники.
• По-друге, розвиток підприємництва створює «поживне середовище» для конкуренції. Забезпечуючи освоєння перспективних виробництв, підприємці сприяють швидшому оновленню техніко-технологічної бази і номенклатури продукції фірми. Вони стимулюють господарську активність, підтримуючи конкуренцію й існуючий ринок.
• По-третє, підприємництво можна вважати каталізатором економічного розвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно впливає на структурну перебудову в економіці; збільшення обсягів виробництва і надання послуг; стимулювання інвестиційної діяльності; підвищення рівня попиту і пропозиції; прискорення темпів економічного розвитку національної економіки в цілому.
• По-четверте, підприємництво сприяє економії і раціональному використанню всіх ресурсів. Діяльність підприємця нерозривно зв'язана з господарським ризиком. Саме ця обставина є потужним стимулом економії ресурсів, вимагає від підприємця детального аналізу рентабельності проектів, відповідального ставлення до інвестицій, раціонального витрачання ресурсу, найму робочої сили.
• По-п'яте, підприємництво забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праць У більшості випадків особистості, котрі мають власний бізнес і завдяки цьому сильніші спонукальні мотиви, більше заінтересовані в якісній і продуктивній праці, ніж наймані працівники. Такий психологічний феномен вільної праці для одержання власного зиску забезпечує ще більший виграш для економіки в цілому.
Розглянуті вище прояви значущості підприємницької діяльності дозволяють зробити загальний висновок.
Підприємництво виконує особливу функцію в економіці і народному господарстві, змістова сутність якої зводиться до оновлення економічної системи, створення інноваційного середовища, що спричиняє руйнацію традиційних структур і відкриття шляху до перетворень, зрештою стає тією силою, котра прискорює рух економіки по шляху ефективності, раціоналізації, бережливості і постійного оновлення.
Нагромаджений досвід усіх без винятку індустріальне розвинутих країн з ринковою економікою соціального спрямування незаперечне підтверджує, що підприємництво — необхідна умова досягнення економічного успіху.
bukvasha.ru
ЗМІСТ
Введение
ГЛАВА 1: віртуальна корпорація
1.1. Віртуальна корпорація — вища форма мережі ділової співпраці
1.2 Інформаційні технології і співпраця
1.3. Віртуальна корпорація
Особливості Віртуальних Корпорацій
Віртуальна Корпорація в області вищої освіти
ВИСНОВОК
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Світ, який раніше оточував організацію, представлявся більш менш стабільним і передбачуваним. З цим була пов'язана необхідність глибше зрозуміти оточення, спланувати бізнес і забезпечити чітке наслідування плану. Управління організацією означало концентрацію основної уваги на питаннях організації і питаннях навчання персоналу.
Але реалії сучасного постіндустріального світу інші: в нім можуть виникати несподівані зрушення і зміни, що несподівано породжують, з одного боку, величезні можливості розвитку для одних організацій (що виявилися готовими до виниклих змін), а з іншого боку, що породжують фатальні умови для інших. Світ став більше хаотичним, і характеристика «передбачуваний» для сучасних реалій стає усе більш примарною. Обсяги знань, які має суспільство, подвоюються кожні, п'ять років, багато ринків досягли перенасичення, а конкуренція прийняла гіперформи, і організації, щоб вижити, повинні реагувати на це відповідним чином.
Більшість з цих змін відбувається за рахунок появи новітніх інформаційних технологій, за допомогою яких стала можлива обробка величезних пластів інформації, що призводить до глобалізації економіки і прискорення змін в оточенні організацій. У цих умовах проблеми захисту і пошуку свого споживача, адекватній реакції на зміни ринку, проблеми самонавчання і само реорганізації стають усе більш важкими.
Реагуючи на ці зміни організації шукають нові форми співпраці, і нові форми управління. На основі сучасних інформаційних технологій, створюються системи реорганізації існуючих організацій і принципово нові типи організацій — віртуальні.
Традиційно підкреслюється особливе значення конкуренції, як основного чинника руху будь-якого бізнесу по шляху розвитку. Парадоксально, але зараз співпраця і конкуренція перестають бути поняттями, що взаємно виключають. В умовах гіперконкуренції, коли боротьба за споживача стає все складніше, функціонування конкурентоздатного бізнесу багато в чому залежить від створення мережі ділової співпраці, тобто вступу у вигідний бізнесу альянс.
Мережі ділової співпраці або стратегічні альянси є особливою формою договорів про співпрацю між фірмами з чіткою метою створення для себе конкурентних переваг. При цьому в якості основних видів переваг від такої співпраці бачиться, як правило, вища міра доданої вартості, більше якість і науково — технічний рівень вироблюваних товарів і послуг, підвищена гнучкість бізнесу і сприйнятливість до запитів клієнтів, нижчі витрати виробництва, можливість об'єднання накопиченого компаніями практичного досвіду і технологій, системне об'єднання учасників співпраці, підвищення якості захисту бізнесу по відношенню до у вірогідним новим учасникам
На сьогоднішній момент успіх в бізнесі швидше за все визначатиметься мережевою структурою бізнес — організацій. Мережеву бізнес структуру створити набагато складніше, ніж окремий бізнес. Отже, саме така конфігурація швидше за все буде відмітною, а конкурентна перевага стійкішим.
Мережа ділової співпраці організації складатиметься з основного для неї бізнесу, що грає тут свою центральну роль, тоді як інші види діяльності бізнесу переводяться до інших учасників мережі, для яких саме вони будуть базовими. Зміни в технологіях сьогодні такі, що вони забезпечують економію, гнучкість, ефективність і можливість спеціалізації, достатні для того, щоб скористатися послугами інших організацій для забезпечення багатьох важливих корпоративних функцій, причому якісніше і з меншими витратами. За рахунок цього сьогодні можливе відділення багатьох функцій від основного бізнесу організації.
Подібне звільнення від багатьох функцій за допомогою зосередження на основному виді бізнесу зменшує бюрократизм, дозволяє істотно скоротити число рівнів ієрархії в організаційній структурі, підвищує сприйнятливість організації, дозволяє при цьому кожному членові мережі зосередиться на своїх власних базових видах діяльності. Переважно концентрації на базових видах діяльності і передачі «не базових» видів діяльності стороннім учасникам мережі ділової співпраці, які ефективніші і продуктивніші, полягає в тому, що дозволяє приділяти більшу увагу здійсненню і розвитку саме базового виду діяльності.
Стратегію ланцюга визначає базовий бізнес, активи і види діяльності, важливі з точки зору стратегії, управляються зсередини організації, середньо специфічні — управляються усередині мережі, а низько специфічні отримуються на ринку.
Взаємини співпраці в мережі можна розділити на м'які і жорсткі. До м'яких відносяться в основному неформальні і такі, що грунтуються на короткострокових договірних угодах. Жорсткі взаємини формальніші і припускають довгострокові угоди, що грунтуються на спільному використанні інформації, технічного потенціалу технологій, систем і можуть включати навіть пайове володіння акціями.
Співпраця може мати місце між організацією і її постачальниками, клієнтами, дистриб'юторами, фінансистами, конкурентами, державними структурами і громадськими організаціями. Розвинена мережа ділової співпраці може охоплювати практично усе поле діяльності бізнесу: від постачальників до споживачів.
В умовах мережі ділової співпраці можливе взаємне використання відмітних здібностей організацій — партнерів.
Відмітна здатність залежить від чотирьох чинників:
Архітектура — структури взаємин як усередині організації, так і поза бізнесом, які є критичними з точки зору ділового успіху.
Репутації — яка грунтується на якісних і інших характеристиках продукту, при цьому в рівній мірі важливо, наскільки ефективно така інформація доводиться до споживача.
Інновацій — потенційних можливостей успішно розробляти і виводити на ринок нові продукти і послуги.
Стратегічних активів — переваг, заснованих на впливі або положенні на ринку, включаючи природну монополію, вартісні переваги і ринкові обмеження (такі як ліцензування бізнесу).
Взаємне користування організаціями чинниками відмітних здібностей партнерів по мережі співпраці надзвичайно вигідно, оскільки їх самостійне створення вимагає великих інвестицій і часу.
У крайніх випадках співпраця може спричинити поглинання компанії, але такий результат можливий і при традиційному виді конкуренції. Проте найчастіше співпраця має місце між організаціями, що зберігають незалежність, співпрацюють у рамках мережевої структури на короткій основі або довгостроковою.
Ідеальна мережа співпраці включає організації, на 100% задовольняючі потреби один одного, коли мережа будується не навколо одного центру: базового бізнесу однієї компанії, а децентрализовано: кожна компанія займається своїм видом базового бізнесу, тим самим виконуючи свою роль в мережі. У реальному житті потужні мережі ділової співпраці створюються великими компаніями, які диктують поведінку своїм дрібнішим партнерам.
Головні проблеми освіти і управління мережами ділової співпраці — проблеми інтеграції і координації діяльності різних організацій, які частенько віддалені один від одного географічно і діють в що швидко змінюється кліматі бізнесу. Успіх такої мережі співпраці багато в чому залежить від того, наскільки ефективно основний бізнес справляється з ітерацією своїх власних активів і функцій, з активами і функціями своїх партнерів, а це у свою чергу, багато в чому залежить від рівня організації інформаційних потоків між учасниками мережі.
Створення мереж ділової співпраці, як наступного етапу розвитку бізнесу, було б не можливе без розвитку нових інформаційних технологій. Потоки інформації при функціонуванні одного бізнесу ростуть з кожним днем, а об'єми інформації в мережі ділової співпраці автоматично зростають у декілька разів, за рахунок того, що в мережі працює відразу декілька організацій.
Технологія, хоча сама по собі і недостатня, є важливим елементом інформаційного забезпечення, тим фундаментом, на якому стає можливим створення розвинених мереж співпраці. Розробки в області інформаційної і телекомунікаційної технології (ИТТ) зробили можливим досягнення таких рівнів сприйнятливості, інтеграції і координації, які потрібні для управління мережею ділової співпраці.
До найбільш важливих досягнень розвитку інформаційних технологій слід віднести збільшення обчислювальної потужності комп'ютерів і розвиток засобів зв'язку. У самій структурі інформації сталися радикальні зміни. Сталося зрушення від централізованої інформаційної системи на базі однієї обчислювальної машини до розподіленої обробки інформації на численних робочих станціях, потужності яких перевищує потужність головного комп'ютера централізованих систем. Якщо в 1980 р. процесор, здатний виконати 1 млн. операцій в секунду, коштував $ 1 млн., то сьогодні такий процесор коштує $ 100. Це свідчить про те, що обробка інформації стає усе більш доступною.
Існування локальних мереж дозволяє збільшувати швидкодію організацій, а існування глобальної інформаційної мережі дозволяє здійснювати дешевий зв'язок між партнерами географічно віддалених один від одного. Розвиток засобів зв'язку практично зводить нанівець" проблему географічної розкиданості партнерів. На зміну звичним телефонним мережам приходять інтегровані системи цифрової інформації. З їх допомогою стає можливою швидка і дешева передача не лише мовної інформації, але і текстовою, графічною, звуковою і відеоінформації. Використання супутникових мереж зв'язку вигідне для великих, географічно розкиданих організацій. ИТТ стає одним з основних чинників розвитку і відкриває глобальні можливості для бізнесу.
Раніше зв'язок організації з постачальниками, клієнтами, дочірніми підприємствами були сильно ускладнені з — за інформаційній несумісності. Сумісність залежить від здатності різних інформаційних систем обмінюватися інформацією. Але сьогодні розвиток ИТТ з урахуванням сумісності і доступності широкому кругу користувачів зумовив сильне зрушення на користь відкритих інформаційних систем, які можуть обмінюватися різними формами даних. Завдяки створенню таких операційних систем як UNIX, MacOS, Windows і DOS стала можлива глобальна інтеграція різних інформаційних систем.
Нарощування можливостей сумісності сприяють розвитку здібностей організацій обмінюватися інформацією з пов'язаними з нею субагентами за допомогою комп'ютерних технологій. Цю здатність прийнято означати ЭОД — стандарт електронного обміну даними. Подібні системи зв'язку скорочує час реакції організації на зміни ринку, підвищує гнучкість і оперативність управління, забезпечує повнішою інформацією. Розвиток глобальної мережі Інтернет прищепив до розвитку прямих зв'язків між організацією і її потенційними клієнтами. Якщо раніше зв'язок між компанією і клієнтом закінчувався на стадії роздрібного продажу, то сьогодні можливий прямий зв'язок між організацією і споживачем. По засобах глобальної мережі став можливий зворотний зв'язок з потенційним клієнтом навіть на стадії розробки товару або послуги. Для компанії це можливість легшого і швидшого дослідження ринку, прогнозування попиту і як наслідок швидшої реакції на мінливий попит споживача.
Головна перевага, яка надає ИТТ компаніям, — це управління великим стратегічним вибором, чим у конкурентів. ИТТ сама по собі не веде до володіння конкурентною перевагою, але нові інформаційні технології колласально збільшують кількість альтернативних способів організації компаніями свого бізнесу, наприклад, через організацію співпраці. Оскільки стабільна конкурентна перевага залежить від здатності знаходити краще і відмітні способи своєї діяльності, то ИТТ, надаючи більший стратегічний вибір, при грамотному управлінні, полегшує пошук нових форм діяльності і організації, що у свою чергу веде до володіння конкурентною перевагою.
Віртуальна Корпорація — це організація, яка створюється для виконання якої-небудь роботи або реалізації виникаючої потреби. Це дозволяє уникнути постійних змін організації і в той же час використовувати виникаючі можливості. Якщо бюрократія має внутрішню спрямованість цілей, органічні організації більше говорять про своє призначення, місію, і цілі спрямовані зовні, то ВК не має мети, вона сама є мета. Вона з'являється в потрібний час, в потрібному місці для реалізації можливостей і потім зникає. Така «надшвидкість» технологічно вже можлива, питання за організацією, людьми, завданнями, способами і прийомами управління, а тут на перше місце виходять довіра, дисципліна і взаєморозуміння, на чому будуються стосунки між людьми.
ВК створюється з різних підприємств на контрактній основі, не має єдиної юридичної організаційної структури, та зате має загальну комунікаційно-інформаційну структуру, яка забезпечує інтеграцію зусиль партнерів при виконанні якогось проекту. ВК можна розглядати як свого роду метапредприятие, що об'єднує цілі, ресурси, традиції і досвід декількох підприємств для виробництва і надання інноваційних послуг або виробів.
У загальному випадку ВК є складною системою, утвореною з віддалених одна від однієї груп людей (віртуальних колективів), що об'єднуються на основі симбіозу провідних мережевих і інтелектуальних технологій, наприклад, Інтернету і засобів управління знаннями. Електронним шляхом формується штучне співтовариство, яке існує і розвивається у віртуальному просторі.
З одного боку, відбувається злиття мережевих і інтелектуальних технологій, оскільки мережа, будучи однією з найважливіших форм колективного інтелекту, тісно пов'язана з процесами самоорганізації, спонтанного виникнення нових структур. З іншого боку, йдеться про формування єдиної системи підтримки комунікативних процесів на ВК.
Віртуальна корпорація це наступний крок в розвитку мереж ділової співпраці Віртуальна корпорація — це мережа ділової співпраці, що включає базовий вид бізнесу, його постачальників і споживачів, діяльність яких інтегрується і контролюється за допомогою широкого застосування ИТТ.
Поява нових ИТТ.
Існує декілька ключових характеристик, які можна розглядати як передумови для того, що б рахувати мережа співпраці віртуальної на сьогодні:
Мережа співпрацюючих компаній і клієнти сконцентровані навколо основного виду бізнесу
Концентрація окремих учасників мережі навколо базового виду бізнесу
Спільні взаємодоповнювані цілі.
Об'єднання бізнес — стратегій у рамках мережі
Інтеграція бізнес — і інформаційних стратегій.
Загальна технологія, яка часто пропонує існування загальної комп'ютерної мережі супутниковій і/ або кабельному зв'язку, загальні стандарти програмного забезпечення, електронний обмін даними.
По справжньому віртуальна корпорація концентруватиметься навколо базового виду бізнесу, для якого характерна висока міра інтеграції з віртуальними видами діяльності і зі значним розмиванням областей бізнесу. Така віртуальна корпорація повністю залежатиме від інформаційної мережі: її постачальники, споживачі, ресурси будуть знаходиться в мережі, повна інтеграція з інформаційною мережею може привести до того, що продукт організації стане 100% віртуальним.
Розвиток віртуальних систем співпраці веде до стирання ієрархічних рамок як усередині організації так і в середовищі ділової співпраці. Віртуальні корпорації складаються з функціональних партнерів. Критерієм вибору кожного партнера може служити краща послуга або товар. Кожен учасник вносить краще, що має. Нові ИТТ дозволяють ретельно відбирати кожного партнера, що у свою чергу веде до кращої організації підприємства. Успіх окремо взятої віртуальної корпорації залежатиме від її здатності обробляти велику кількість інформації. Успішне управління інформаційним потоком і швидка реакція на отриману інформацію даватиме результат переваги цієї віртуальної корпорації над будь-якою іншою сучасною формою підприємства. Володіючи новітніми ИТТ і спираючись на них в організації свого бізнесу віртуальна корпорація отримує безперечні конкурентні переваги: менші витрати, менші капіталовкладення, гнучкіше управління і більший граничний дохід, що обумовлює високу конкурентно здатність і широкі можливості розвитку.
Продукт нового типу є одним з чинників конкурентоспроможності віртуальної організації. Такий товар має бути зроблений на високому рівні сучасних технологій, що обумовлює постійне самонавчання організації. Організація, роблячи продукт, повинна як можна з більшою швидкістю реагувати на зміни бажань споживача.
Що б робити подібний продукт існуючі організації повинні пройти через серйозні організаційні зміни. Повинні статися зміни в маркетингу, системі продажів, системі організації. Ці зміни повинні спиратися передусім на нові ИТТ.
Для віртуальної корпорації, серед усіх ресурсів, на перше місце виходить наявність структурного капіталу. Структурний капітал може бути створений лише тоді, коли закони уперше дозволять вести прибутковий бізнес легально. Тому структурний капітал або оргресурс є найважливішою здатністю комбінувати фінанси, матеріальні і інтелектуальні ресурси для отримання прибутку. Наявність у наш час величезної кількості ідей, обумовлює необхідність створення для організації оргресурса, оскільки наявність ідеї не означає здатність її організаційного втілення.
Ознаки мереж ділової співпраці сьогодні можна знайти в будь-якій галузі, а значить і перспективи створення віртуальних корпорацій. Проте, залежно від галузі конкретна модель мережі мінятиметься. Наприклад, в електроенергетиці мережі мають більше виражену низхідною інтеграцію по технологічному курчаті, тоді як в автомобілебудуванні мережі розвинені в обох напрямах.
Тому програми, способи реструктуризації для кожної мережі ділової співпраці у віртуальну корпорацію розроблятимуться конкретно для кожного випадку.
У справжній віртуальній організації міра інтеграції усіх внутрішніх процесів має бути такою високою, що усі існуючі формальні межі між окремими функціональними областями просто зітруться. З точки зору зовнішніх зв'язків для віртуальної корпорації буде характерна як висока міра висхідної інтеграції по технологічному ланцюжку зі своїми постачальниками так і низхідної з клієнтами або дистриб'юторами.
Віртуальній корпорації не потрібна реклама в класичному її розумінні. Кожна дія віртуальної корпорації і є реклама, оскільки кожен її крок пов'язаний з комп'ютерною мережею, де будь-хто може виявити діяльність такої корпорації і отримати потрібну йому кількість інформації, просто діставшись до певного «маршруту» в мережі. Враховуючи темпи зростання мережі Internet, охоплення її адресної реклами постійно збільшується, а рекламні можливості комп'ютерної мережі в гіпертекстовому і пошуковому режимах набагато вище за звичайну рекламу. Якщо у реальному світі товар шукав споживача, а реклама йшла окремо, то у реальному світі у віртуальному світі товар містить усю рекламну інформацію як етикетку, і споживач шукає товар по швидкому перегляду таких етикеток.
У вузькому сенсі класичним прикладом віртуальної корпорації є Internet. Це єдина віртуальна корпорація, роль якої і об'єми охоплення ринку так нестримно розвиваються, що стають чинником розвитку не якого — те окремої національної держави, а чинником загальносвітового розвитку.
Для віртуальної корпорації характерне виділення проектної групи (груп), розробляючої і просуваючої проекти в середовищі такої віртуальної корпорації (усі ці групи можуть мати свої завдання і свої стратегії).
Для віртуальної організації структура змісту є важливішою чим само зміст. Оскільки грамотна побудова гнучкої і що розвивається структури, припускає можливість структури самостійно реорганізовуватися під різні завдання.
Але вивчення організацій (Джон Стоунхаус) вивчення організацій, що входять в мережі ділової співпраці, за критеріями, використовуваними для визначення їх статусу, як віртуальної корпорації (ці критерії приведені вище), показує, що, незважаючи на збільшену складність, їх все ще не можна вважати віртуальними корпораціями. Існує велике число організацій, які не планують стратегічний розвиток своїх інформаційних систем, а впроваджують удосконалення у вже діючі ИТТ у міру потреби. У багатьох випадках спроба стратегічного планування у рамках мережі ділової співпраці терпить невдачу, оскільки при цьому перестають братися до уваги індивідуальні бізнес мети окремих учасників. Навіть у тих випадках, коли стратегічне планування має місце, воно, частенько, виглядає як нав'язування основною компанією своєї стратегії іншим учасникам мережі. Швидше за все найбільшій ефективності при стратегічному плануванні діяльності мережі можна буде добитися, враховуючи інтереси усіх учасників мережі. Крім того, сильна прихильність окремих компаній до власних локальних мереж, утрудняє інтеграцію інформаційних мереж учасників мереж ділової співпраці. Хоча досягнення пов'язані з Internet і мультимедійними технологіями створюють для цього усі умови.
Міра, до якої віртуалізація певної компанії і її мережі ділової співпраці можлива, залежить від тієї реальної вигоди, яка при цьому може бути отримана, а також від характеру вироблюваного продукту і особливостей технології його виробництва Прагнення підвищити ефективність бізнесу є необхідною умовою розвитку мереж ділової співпраці, але зробити такий розвиток можливим можуть тільки досягнення в області інформаційної технології.
Міра ділової співпраці в умовах гіперконкуренція постійно зростає, приймаючи нові форми, засновані на новітніх технічних досягненнях.
Концепція віртуальної корпорації створює нові можливості для володіння і підтримки компаніями конкурентної переваги.
Поява нових типів організацій припускає перегляд старих схем управління. Однією з головних змін системи управління є стирання ієрархічних рамок в структурі корпорації. Замість посадової ієрархії на перше місце виходять інтелектуальна співпраця і мережева кооперація менеджерів. Головним чинником, що обумовлює ці зміни, стає перехід від капіталу до знань, інтелектуальних активів як критичних ресурсів організації.
Для ієрархічної структури управління характерне те, що кожна нова ситуація виноситься на вищий рівень розгляду, де і приймаються рішення. Такий механізм управління стає непрацездатним у сучасному быстроменяющемся світі. Саме тому виникають ВК з мережевою структурою, де кожен доступний для кожного, а функції керівних менеджерів обмежуються організацією спільної роботи, підбором персоналу, навчанням.
Складність сучасного життя, формування нових соціально-економічних стосунків в руслі інформаційного суспільства ставлять на порядок денний розвиток нової міждисциплінарної моделі навчання. Спостерігається значне концептуальне зрушення у бік самонавчання, де важливими джерелами інформації окрім звичайних лекцій і книг є бази даних і знань, засоби мультимедіа і т. п., координатором учбового процесу виступає викладач, а інтерпретатором знань — сам студент.
Віртуальна кафедра — це найбільш передова одиниця освітньої установи епохи інформаційного суспільства, найкраща з точки зору наявних економічних і технічних умов. Це різновид мережевої, комп'ютерно-орієнтованої організації, що складається з людей і віртуальних агентів, що знаходяться в різних місцях. Така кафедра не існує в реальному фізичному просторі, а створюється шляхом інформаційної інтеграції необхідних педагогічних, навчально-методичних, програмно-технічних і інших ресурсів, що відбираються з різних кафедр, факультетів і внз. Електронним шляхом формується штучна організація, яка функціонує у віртуальному просторі. Створення віртуальних кафедр з використанням реальних кафедр різного масштабу дозволить зменшити або усунути недоліки і посилити достоїнства останніх.
Так, наприклад, можна об'єднати можливості великих, давно освічених монодисциплінарних кафедр, що мають багаті педагогічні ресурси і традиції, але що мають сильну інерційність і що погано пристосовуються до вимог ринку, і невеликих нових кафедр, що іноді відчувають нестачу в ресурсах, але здатних швидко реагувати на зміни і оперативно отримувати замовлення у сфері освітніх послуг.
Поняття віртуальної кафедри є важливим додатком загальних методик і принципів розробки віртуальних організацій і підприємств, що розвиваються в контексті реинжиниринга на основі нових інформаційних і комунікаційних технологій. Окрім цього, воно також тісно пов'язане з концепціями мультиуниверситета Дж. Керр і віртуального університету, віртуальної лабораторії і віртуальної аудиторії. Уявлення про віртуальні кафедри є природним розвитком ідей дистанційної освіти.
Цікавим вітчизняним прикладом побудови віртуального класу можуть служити розробки, проведені на кафедрі "Інформаційні технології" Російського державного технологічного університету ним До. Э. Циолковского — МАТИ. Як результат — створена гетерогенна Інтернет-мережа з можливістю організації відеоконференцій. Мережа включає більше 40 робочих місць на базі різних комп'ютерів. У рамках цієї мережі організований учбовий процес на web -сервере, розроблено і встановлено близько 10 електронних підручників і мультимедійних інформаційних систем, що використовують технології QuickTime VR і потокової передачі відео — і аудіоданих в мережі. Накопичений досвід оцифрування відеозображень і відеофільмів, побудови віртуальних панорам і засобів комп'ютерної анімації в учбових цілях.
На закінчення хотілося б відмітити, що, незважаючи на прийдешню економіку і появу віртуальної організації, інші організаційні форми збережуть свою актуальність через потреби, що склалися, і стосунки між людьми.
Необхідно вже сьогодні шукати нові форми організації, виходити за відомі стереотипи відповідно до можливостей, які відкриває Інтернет. Якщо сьогодні не планувати те, чого ще немає, то завтра неможливо буде встигнути за змінами, що відбуваються.
Корпорації, що розраховують зберегти конкурентоспроможність, повинні оперативно добитися досконалості як використовуваної інформації, так і системи взаємин з партнерами. Технології самі по собі, без відповідних змін іншої частини корпорації успіху не принесуть. Ось чому процес модернізації корпорації має бути комплексним, таким, що охоплює одночасно дослідження і розвиток, виробництво, маркетинг, збут, обслуговування, розподіл, інформаційні системи, фінанси. Істотно міняються вимоги до співробітників віртуальної корпорації. Вказаним корпораціям буде потрібний великий штат висококваліфікованих, надійних і освічених працівників — людей, що розуміють і застосовують нові форми інформації, здатних пристосовуватися до змін і ефективно співпрацювати з іншими ринковими агентами. Віртуальні корпорації функціонуватимуть успішно тільки в умовах спільної роботи в такій команді, в якій працівники, керівництво, замовники, постачальники і державні органи прагнуть до досягнення спільних цілей.
1. «БІЗНЕС В СТИЛІ ФАНК» ДО. Нордстрем; Й. Ридерстрале. Стокгольмська школа бізнесу в Санкт-Петербурзі.
2. Уткин Э. А., Эскиндаров М. А. Фінансово-промислові групи. — Москва: Тандем. — 2006.
3. С. Лачинян «Організований Покупець».
4. Тараса В. Би. Нові стратегії реорганізації і автоматизації підприємств: на шляху до інтелектуальних підприємств. — Москва: Тандем. — 2007.
5. Герчикова І. Н. Менеджмент. — Москва: Банки і біржі, ЮНИТИ. — 2007; Мильнер Би. З. Теорія
6. EDP. Connect — http: // www. csu. ac. ru/osp/os/1998/01/62. html#part_1
www.ronl.ru
Корпорація
Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частика розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга - це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.
Переваги корпорації (акціонерного товариства) є достатньо відомими.
По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямків науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.
По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати постійно зростаючий прибуток.
По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.
По-четверте, корпорація - це організаційно-правовий утвір, який може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.
Корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всі інші, має відповідні недоліки:
1. Мають місце певні розбіжності між функціями власності і контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією. Розподіл функцій власності та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами і акціонерами корпорації.
2. Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім - дивіденди акціонерів, тобто фактично існує проблема подвійного оподаткування.
3. У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань з боку посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків , спричинених безгосподарністю певних структурних ланок.
Кооператив - підприємство, організація,створені шляхом добровільного обєднання осіб на пайовій основі для здійснення підприємницікої діяльності.Кооперативи являються юридичними особами і функціонують на початках самофінансування і самоуправління.
Функції підприємництва.
Розуміння сутності підприємництва зв'язано також з визначенням його ролі в економіці різних рівнів системи господарювання. Конкретно роль і значення підприємництва в економічному розвитку країни можна звести до такого:
• По-перше, підприємництво слугує важелем для зміни структури економіки. Для підприємців основний спонукальний мотив - можливість одержання прибутку. Вони майже завжди концентрують свої дії на розвитку перспективних напрямків господарської діяльності, віддача від яких може перевершити середні показники.
• По-друге, розвиток підприємництва створює «поживне середовище» для конкуренції. Забезпечуючи освоєння перспективних виробництв, підприємці сприяють швидшому оновленню техніко-технологічної бази і номенклатури продукції фірми. Вони стимулюють господарську активність, підтримуючи конкуренцію й існуючий ринок.
• По-третє, підприємництво можна вважати каталізатором економічного розвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно впливає на структурну перебудову в економіці; збільшення обсягів виробництва і надання послуг; стимулювання інвестиційної діяльності; підвищення рівня попиту і пропозиції; прискорення темпів економічного розвитку національної економіки в цілому.
• По-четверте, підприємництво сприяє економії і раціональному використанню всіх ресурсів. Діяльність підприємця нерозривно зв'язана з господарським ризиком. Саме ця обставина є потужним стимулом економії ресурсів, вимагає від підприємця детального аналізу рентабельності проектів, відповідального ставлення до інвестицій, раціонального витрачання ресурсу, найму робочої сили.
• По-п'яте, підприємництво забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праць У більшості випадків особистості, котрі мають власний бізнес і завдяки цьому сильніші спонукальні мотиви, більше заінтересовані в якісній і продуктивній праці, ніж наймані працівники. Такий психологічний феномен вільної праці для одержання власного зиску забезпечує ще більший виграш для економіки в цілому.Розглянуті вище прояви значущості підприємницької діяльності дозволяють зробити загальний висновок.
Підприємництво виконує особливу функцію в економіці і народному господарстві, змістова сутність якої зводиться до оновлення економічної системи, створення інноваційного середовища, що спричиняє руйнацію традиційних структур і відкриття шляху до перетворень, зрештою стає тією силою, котра прискорює рух економіки по шляху ефективності, раціоналізації, бережливості і постійного оновлення.
Нагромаджений досвід усіх без винятку індустріальне розвинутих країн з ринковою економікою соціального спрямування незаперечне підтверджує, що підприємництво - необхідна умова досягнення економічного успіху.
plagiatik.at.ua
Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються ак-ціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого вне-ску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації на-лежить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна части-ка розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга — це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. функції власності та контролю поділені між акціонерами (власника-ми акцій) і менеджерами.Переваги корпорації (акціонерного товариства) є достатньо відо-мими.По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залу-чення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фон-дову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали ве-ликої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучас-них напрямків науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збіль-шувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати постійно зростаючий прибуток.По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменши-ти свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпо-рації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.По-четверте, корпорація — це організаційно-правовий утвір, який може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що ство-рює необмежені можливості для перспективного розвитку.Корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всі інші, має відповідні недоліки:1. Мають місце певні розбіжності між функціями власності і конт-ролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією. Розподіл функцій власності та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами і акціонерами корпорації.2. Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибу-ток, а потім — дивіденди акціонерів, тобто фактично існує пробле-ма подвійного оподаткування.3. У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань з боку посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків , спричинених безгосподарністю певних структурних ланок.Кооператив - підприємство, організація,створені шляхом добровільного обєднання осіб на пайовій основі для здійснення підприємницікої діяльності.Кооперативи являються юридичними особами і функціонують на початках самофінансування і самоуправління.Функції підприємництва.Розуміння сутності підприємництва зв'язано також з визначенням його ролі в економіці різних рівнів системи господарювання. Конк-ретно роль і значення підприємництва в економічному розвитку країни можна звести до такого:*По-перше, підприємництво слугує важелем для зміни струк-тури економіки. Для підприємців основний спонукальний мотив — можливість одержання прибутку. Вони майже завжди концентру-ють свої дії на розвитку перспективних напрямків господарської діяль-ності, віддача від яких може перевершити середні показники.*По-друге, розвиток підприємництва створює «поживне середо-вище» для конкуренції. Забезпечуючи освоєння перспективних виробництв, підприємці сприяють швидшому оновленню техніко-технологічної бази і номенклатури продукції фірми. Вони стимулю-ють господарську активність, підтримуючи конкуренцію й існую-чий ринок.*По-третє, підприємництво можна вважати каталізатором еконо-мічного розвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно впливає на структурну перебудову в економіці; збільшення обсягів виробницт-ва і надання послуг; стимулювання інвестиційної діяльності; підви-щення рівня попиту і пропозиції; прискорення темпів економічного розвитку національної економіки в цілому.
www.br.com.ua
Реферат з економічної теорії
Акціонерне товариство (корпорація): види, структура, праві основи
ПЛАН
Вступ
Акціонерне товариство (корпорація)
Види акціонерних товариств
Структура акціонерного товариства
Правові основи функціонування підприємств
Висновки
Використана література
Вступ
Підприємство – це організаційно-відокремлена і економічно-самостійнаосновна ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляєпродукцію (виконує роботу або надає платні послуги). Народнегосподарство країни є складною структурою галузей, що виробляютьнайрізноманітніші товари та надають послуги населенню, суспільству звідповідною системою виробничих відносин.
В Україні в процесі роздержавлення економіки найважливішоюсоціально-економічною метою є передача значної частини державноївласності трудовим колективам. Це основний шлях подолання відчуженнятрудящих від власності на засоби виробництва і результатів праці, відсамого процесу праці, від управління виробництвом, від економічної владитощо.
Як самостійна господарська одиниця підприємства користуються правамиюридичної особи, тобто мають право розпоряджатися майном, одержуватикредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами. У філіїбанку підприємство має розрахунковий рахунок, на який надходять кошти зареалізовану продукцію і з якого оплачують рахунки інших підприємств з апоставку сировини, напівфабрикатів, виплачується заробітна плата членамтрудового колективу, здійснюються інші платежі.
Управління підприємством здійснюється відповідно до його статусу наоснові поєднання прав власника майна і принципів самоврядуваннятрудового колективу. Підприємство самостійно визначає структурууправління, встановлює штати функціональних підрозділів . Майнопідприємства складають основні фонди і оборотні фонди, а також іншіцінності вартість яких відображається у самостійному його балансі.
Оцінкою діяльності державних підприємств може бути лише їх високаекономічна ефективність, а також постійно зростаючий добробут працюючих.
Закон України „Про підприємства в Україні” визначає види, організаційніформи підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації іліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницькоїдіяльності за умов переходу до ринкової економіки. Він створює рівніправові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власностіна майно та організаційної форми підприємства. Закон України „Пропідприємства в Україні” створює надійні основи для виникненнярізноманітних, самостійних, самовідповідальних господарських одиниць ісприяє тим самим встановленню вільних від адміністративно-господарськоготиску відносин між усіма суб’єктами господарювання.
1. Акціонерне товариство (корпорація).
Акціонерне товариство (корпорація) – найбільш розвинута формагосподарських товариств, головним атрибутом є акція – цінний папір безвстановленого терміну обміну, який свідчить про пайову участь устатутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право научасть в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержаннячастки прибутку у вигляді дивіденду та участь в розподілі майна при йоголіквідації.
Механізмом роздержавлення економіки в Україні є широке впровадженняакціонерної власності. Акціонерна власність у колишньому РадянськомуСоюзі практично була повністю ліквідована наприкінці 20-х років,оскільки вона не вписувалася у бюрократичне централізовану«соціалістичну» економіку. За умов планомірно-ринкової економіки посталапотреба використати її прогресивні риси. Залучення трудящих до вкладенняу фонди акціонерного капіталу посилює їх зацікавленість у більшефективному використанні засобів виробництва, сировини, електроенергії,збереженні техніки, раціональному використанні робочого часу, якостіпродукції, знижує плинність робочої сили тощо. Завдяки цьому зростаютьпродуктивність праці, ефективність усього виробництва, норма прибутку,поліпшується структура капіталовкладень. Підприємці одержують можливістьперетворювати частину заробітної плати у продуктивний капітал, внаслідокчого внески трудящих виступають формою довгострокового кредиту длякорпорацій, для додаткових капіталовкладень.
Акціонерна власність може сприяти деякій демонополізації економіки. Зцією метою велику монополію розділяють на окремі підрозділи і кожному зних надають статусу самостійного акціонерного товариства.
До негативних рис розвитку акціонерної власності й акціонерногопідприємництва належать:
По-перше, можливість за допомогою акцій нейтралізувати трудовізаощадження і тим посилювати економічний контроль над значною кількістюнаселення.
Друга негативна сторона у розвитку і функціонуванні акціонерногопідприємництва полягає в тому, що мільйони дрібних акціонерів терплятьбанкрутство, тобто позбавляються своїх заощаджень під час економічнихкриз.
По-третє, шляхом закупівлі контрольного пакету акцій ,а за сучасних умовдля цього необхідно зосередити в одних руках менше 5 % їх загальноїкількості) гігантські корпорації встановлюють контроль лад дрібнішимикомпаніями, а через «систему участі», тобто багатоступінчасту системузалежності та контролю, контролюють капітал інших фірм, які у декількаразів перевищують їх власні активи.
По-четверте, акціонерні компанії здійснюють різні фінансові махінації нафондових біржах, одержуючи додаткову можливість надмірного збагачення.
По-п’яте, за допомогою акцій активно ведеться підкуп вищих чиновниківдержавного апарату, законодавців.
По-шосте, акціонерна форма підприємництва використовується як засібекономічного примусу для викупу окремих нерентабельних філій крупноїмонополії.
У такому діалектичне суперечливому поєднанні позитивних і негативнихсторін акціонерної капіталістичної власності розкривається їїсоціально-економічна суть.
За умов побудови планомірно-ринкової економіки в Україні акціонернавласність може виконати важливі функції.
По-перше, значно розширити джерело нагромадження за рахунок вкладів вощадних касах. Здавалося б, ці кошти держава могла також успішновикористати на потреби населення, як і акціонерну форму нагромадження,проте в ощадних банках використання вкладів повністю ізольоване відвкладників — робітників, службовців, колгоспників, а в акціонернихтовариствах така ізоляція значно усувається.
По-друге, акціонерне підприємництво сприятиме демократизації управлінняпідприємствами, створенню їх матеріально-технічної бази у різних галузяхпромисловості, сільського господарства, посиленню зацікавленостітрудящих у використанні наведених факторів виробництва, поліпшеннювикористання робочого часу, функціонуванню живої праці, зростаннютворчої ініціативи робітників і службовців, їх залученню до управліннявиробництвом, демократизації відносин власності на підприємстві. Цесприятиме подоланню відчуженості трудящих від засобів виробництва тавиробленого продукту, від економічної, а отже, від політичної влади.
По-третє, значно послаблюються диспропорції в економіці: між попитом іпропозицією, між першими і другими підрозділами, групою «А», і групою«Б» тощо. Ця мета буде досягнута за допомогою акумулювання значноїчастини трудових заощаджень населення, швидкого будівництва на ці коштипідприємств, які випускають гостродефіцитні товари (наприклад легковіавтомобілі, малогабаритні трактори, вантажні машини, відеотехніку і т.ін.), їх надання акціонерам, які вкладають свої гроші за цільовимпризначенням. Частину устаткування для нових заводів можуть виготовлятипідприємства-акціонери.
По-четверте, за її допомогою можна ефективно регулювати кількістьгрошей. Так шляхом продажу акцій держава зменшує кількість грошей, аскуповуючи, збільшує їхню кількість. Поширення акціонерної формивласності також сприятиме розвитку товарно-грошових відносин,впровадженню; госпрозрахунку, самоокупності, самофінансування,самоуправління.
По-п’яте, застосування акціонерної власності поліпшить якістьфункціонування та розвитку техніко-економічних відносин, тобто відносинспеціалізації, кооперування, концентрації виробництва тощо. Ця мета будедосягнута як шляхом продажу акцій підприємствам-суміжникам, так і шляхомпосилення контролю трудящих за якістю комплектуючих деталей.
По-шосте, широке впровадження акціонерної форми власності сприятимераціоналізації процесу управління підприємством вищими організаціями.Зокрема, право міністерств і відомств бути пайщиками акціонернихпідприємств послабить відомчу монополію, зробить їх більш зацікавленимив активному розвитку підприємств і об’єднань, сприятиме скороченнюуправлінського апарату, демократизації процесу управління. Це посилитьборотьбу з бюрократією, послабить адміністративні методи управлінняекономікою.
По-сьоме, інтенсивний розвиток акціонерної справи прискорить міжгалузевепереливання виробничих фондів економічного стимулювання в інші галузі, вяких виробляють гостродефіцитні товари народного споживання. Це, у своючергу, стимулюватиме переливання досягнень НТР з базових наукомісткихгалузей промисловості в АПК, легку промисловість, сферу послуг.
2. Види акціонерних товариств.
Акціонерні товариства поділяються на два види:
— акціонерне товариство відкритого типу, акції якого можутьрозповсюджуватися шляхом відкритої передплати, купівлі-продажу набіржах;
— акціонерне товариство закритого типу, акції якого поширюються лишесеред його засновників.
У ході приватизації в Україні на базі державних підприємств переважностворюються відкриті акціонерні товариства. Засновниками акціонернихтовариств можуть стати юридичні особи та окремі громадяни. Засновникиукладають між собою договір, який визначає порядок здійснення спільноїдіяльності щодо створення акціонерного товариства, відповідальністьперед особами, що передплатили акції, і третіми особами.
В Україні використання акцій як особливого виду цінних паперіврегулюється законом «Про цінні папери і фондову біржу», введеним у дію з1 січня 1992 р.
Розрізняють чотири види акцій:
іменні,
на пред’явника,
привілейовані,
прості.
Як правило, окремі громадяни стають власниками іменних акцій. У цьомувипадку до книги реєстрації акцій мають бути внесені відомості про кожнуіменну акцію (у тому числі про власника і час придбання акції), а такожпро кількість таких акцій у кожного акціонера.
При реєстрації акції на пред’явника до книги заносяться лише відомостіпро їх загальну кількість. На відміну від простих, привілейовані акціїдають їх власникові переважне право на одержання дивідендів, а також напріоритетну участь у поділі майна акціонерного товариства в разі йоголіквідації. Проте, як правило, власники привілейованих акцій не берутьучасті в управлінні акціонерним товариством (за винятком випадків, колитака участь обумовлюється статутом). Привілейовані акції є вигіднимвкладом доходів населення, оскільки вони застраховані від фінансовихневдач у діяльності товариства і водночас дають право повною міроюкористуватися його успіхами. Для того, щоб запобігти концентраціїуправління акціонерним товариством у руках вузької групи акціонерів,привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, яка б перевищувала10 % статутного фонду акціонерного товариства.
Акція — неподільна, тобто якщо одна й та сама акція належить кількомособам, то всі вони визнаються одним власником і можуть здійснювати своїправа лише через одного представника. Прийняте в Україні законодавствожорстко визначає умови і розміри випуску акцій. Акціонерне товариствовипускає акції в розмірі його статутного фонду або на всю вартість майнадержавного підприємства. Додатковий випуск акцій можливий у томувипадку, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю,не нижчою від номінальної. Випуск акцій для покриття збитків, пов’язанихз господарською діяльністю акціонерного товариства, заборонений.Засновники товариства зобов’язані викупити не менше 20 % акцій. Власникиакцій мають право на одержання частини доходу від діяльностіакціонерного товариства. Частина доходу, виплачувана власникові акцій,називається дивідендом. Дивіденди виплачуються за підсумками року упорядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунокприбутку, який залишається в його розпорядженні після сплативстановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет іпроцентів за банківський кредит.
3. Структура акціонерного товариства.
Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні ті фізичніособи, які купляють або розподіляють акції між собою. Той, хто акумулюєбільшу кількість акцій, які мають право голосу, на загальних зборах, щоє вищим органом управління акціонерних товариств, обирає керівні таконтролюючі органи (раду директорів, правління, ревізійну комісію тощо).
Наприклад структура акціонерного товариства Львівського концерну„Електрон”, утвореного в червні 1992р. Воно об’єднує понад 50 тис.акціонерів, велику кількість філій, дочірніх та спільних підприємств.
Схема. Структура АТ „Електрон”
4. Правові основи функціонування підприємств.
Прийняття ряду законів щодо діяльності у сфері економіки створюєдемократичні засади побудови діяльності будь-якого суб’єктагосподарювання. Можливість дійсної економічної свободи підкріплюєтьсявільним вибором організаційної форми, в якій здійснюватиметьсяпідприємництво. Порядок створення, діяльності, реорганізації таліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначаєтьсявідповідними законодавчими актами України. Одним з найважливіших є Закон«Про підприємства в Україні».
Закон «Про підприємства в Україні» визначає види, організаційні формипідприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації іліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницькоїдіяльності за умов переходу до ринкової економіки. Він створює рівніправові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності намайно та організаційної форми підприємства. Цей закон визначає основнівиди підприємств та можливості створення об’єднання підприємств, якіможуть на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову,комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечитьантимонопольному законодавству України
Таким чином, Закон «Про підприємства в Україні» створює правову основувиникнення і розвитку різноманітних форм господарств, можливостейвикористання ініціативи різних власників їх діяльності у будь-якійсфері, цим самим створюється можливість для формування розвиненоїструктури господарських форм, яка відповідає вимогам ринкової економіки.Цей закон встановлює також інші важливі умови нормального функціонуванняпідприємства. У Законі визначаються загальні умови створенняпідприємства, його державна реєстрація, можливості створеннявідособлених підрозділів підприємства, ліцензування видів діяльності,статут підприємства. Він створює надійні основи для виникненнярізноманітних, самостійних, самовідповідальних господарських одиниць ісприяє тим самим встановленню вільних від адміністративно-господарськоготиску відносин між усіма суб’єктами господарювання.
Одним з перших законів, що регулює господарську діяльність став «Пропідприємництво», прийнятий Верховною Радою України 7 лютого 1991 р. ЦейЗакон визначає загальні правові, економічні та соціальні засадиздійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особамина території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та йогодержавної підтримки. Прийняття цього Закону важливе тому, що вінпереводить господарську діяльність під правовий статус, а значить —обмежує правове свавілля різних адміністративно-бюрократичних структур,що мало місце у попередні часи.
Цей Закон визначає підприємництво як самостійну, ініціативну,систематичну, на власний ризик діяльність по виробництву продукції,виконанню робіт, наданню послуг та зайняття торгівлею з метою одержанняприбутку. Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути: громадяниУкраїни, інших держав, не обмежені законом у правоздатності абодієздатності; юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом«Про власність». Тобто цей Закон дозволяє будь-якому громадянинузайматись підприємницькою діяльністю, крім тих видів, що заборонені. Тимсамим створюються умови для свободи економічних дій, що є одним зважливих елементів розвинутої ринкової економіки. Всі обмеження як дляпевної категорії громадян (військовослужбовців, службових осіб органівпрокуратури, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу,органів державної влади і управління тощо), так і видів діяльності(виготовлення і реалізації наркотичних засобів, зброї і вибуховихречовин тощо) визначає лише Закон, а значить і гарантує свій захист прийого дотримуванні.
Одним з головних елементів економічної свободи, що визначає даний закон,є принципи підприємницької діяльності. Підприємництво, як визначаєЗакон, здійснюється за такими принципами:
— вільний вибір видів діяльності;
— залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницькоїдіяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;
— самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників іспоживачів вироблюваної продукції, встановлення цій відповідно дозаконодавства;
— вільний найм працівників;
— залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових,природничих та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено абоне обмежено законодавством;
— вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесенняплатежів, установлених законодавством;
— самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою —зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємствомналежної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Велике значення для створення рівноправних умов господарювання дляпідприємців та підприємств має прийняття Закону України «Про обмеженнямонополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькійдіяльності». Цей Закон визначає основні терміни, які потрібні для оцінкиринку того чи іншого товару, конкуренції, монопольного положеннявиробника, монопольної ціни, монопольної діяльності, монопольногоутворення на ринку.
Важливе значення для створення різноманітних форм господарювання іприскорення переходу до повноцінних ринкових відносин має прийняттязаконів: «Про приватизацію невеликих державних підприємств» (малуприватизацію) і «Про приватизацію майна державних підприємств». ЦіЗакони регулюють правові, економічні та організаційні основиприватизації невеликих державних підприємств, підприємствзагальнодержавної, республіканської та комунальної власності з метоюстворення багатоукладної соціальне орієнтованої ринкової економікиУкраїни.
Сукупність цих Законів та інших створюють чинну правову основуорганізації господарювання будь-якого підприємця, колективу, товариствана основі визначених умов їх діяльності, що сприяє впевненості,стабільності господарської діяльності залежно від отриманих економічнихрезультатів.
Висновки
Таким чином, сучасна розвинута економіка будується на ґрунтірізноманітності форм організації виробництва. Ця різноманітністьспрямована на збільшення кількості організаційних форм, що можутьефективно використовуватися у різних сферах і галузях виробництва.Можливості цієї різноманітності зумовлені постійним розвитком поділупраці, спеціалізації, кооперації, концентрації, централізації,комбінування, диверсифікації виробництва, які забезпечують різнікомбінації їх сполучення, що в поєднанні з сучасною науково-технічноюреволюцією створює організаційно-економічні підвалини існуванняіндивідуального підприємства, дрібних підприємств, кооперативних,середніх і великих підприємств (фабрика, завод), акціонерних(корпоративних) підприємств, компаній, концернів та інших формгосподарських об’єднань та комбінацій.
Функціонування ринку не можливе без здійснення підприємницькоїдіяльності, підприємства. Саме підприємства, що здійснюютьпідприємницьку діяльність складають основу ринку. Види і організаційніформи підприємств, правила їх створення, реорганізація, реорганізація йліквідація установлені законодавством. При цьому держава створює рівніправові і економічні умови для діяльності підприємств незалежно від видувласності і організаційно-правової форми підприємства.
Корпорація (акціонерне товариство) – провідна форма сучасногопідприємства в країнах ринкової економіки. Незважаючи на те, щокількість їх невелика, у створенні валового внутрішнього продукту їмналежить провідна роль.
Використана література:
Основи економічної теорії / частина 1 за загальною редакцією А.А. Чухно– К., 94р. – 456 С..
Основи економічної теорії / підручник за редакцією професора С.В.Мочерного – Тернопіль АТ «Тарнекс» — 93р. – 688 С..
Основи економічних знань/Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю. І./Навч. посіб. – К.:Вища шк., 1998.-544 с.:іл..
PAGE
PAGE 16
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ АКЦІОНЕРІВ
Ревізійна комісія
Президент
Правління акціонерного товариства
ПРАВЛІННЯ
Філії (35)
Спільні підприємства (10)
Орендне підприємство (1)
Представництва (7)
Апарат управління
Рада директорів
Учена рада
Дочірні підприємства (22)
Філії дочірніх підприємств(19)
ukrreferat.com
