Реферат на тему:
ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ КОРПОРАЦІЇ
Проблема великого бізнесу своїми коренями іде ще до періоду відразупісля громадянської війни. Але вона набула нової грані нещодавно, післяпояви гігантських багатонаціональних корпорацій — ділових імперій, щобуквально обплутали весь світ.Візьміть, приміром, фірму «Пепси». Вона невідправляє свою прославлену продукцію за кордон із розливочних заводівна території США: вона робить пепсі-колові більш ніж на 500 заводах у100 із зайвим країнах. Купляючи пляшку пепсі-коли в Мексиці або наФіліппін, в Ізраїлі або Данії, ви купуєте американський продукт,зроблений у цій країні.
Фірма «Пепси» — розгалужена, але аж ніяк не сама значна транснаціональнакорпорація. У 1985 р. у списку найбільших компаній США вона займала 73-емісце. Якщо порівняти її з компанією «Форд мотор» — транснаціональноюкорпорацією,то можна побачити , що складається з мережі в 60 дочірніхкорпорацій, 40 із який розташовані в інших країнах. Одна третина від 2,5млрд дол. її прибули надходить з-за кордону. А якби ми роздивилисяструктуру «Дженерал моторі», ИБМ або найбільших нафтових корпорацій, товиявили б, що вони також являють собою транснаціональні компанії, значначастина багатства яких вкладена у виробничі потужності поза СполученимиШтатами.
З 100 найбільших американських фірм не менше двох третин мають у своємурозпорядженні подібну розгалужену систему виробничих потужностей. Більштого, вартість продукції, зробленої найбільшими фірмами за межею,перевищує вартість товарів, що вони поки ще експортують із США. У 1985р. обсяг продажів закордонних відділень 150 найбільших транснаціональнихкорпорацій перевищив 415 млрд діл. А обсяг сукупного експорту США в томуж році досяг лише 207 млрд діл., тобто половина вартості що випускаєтьсяза межею продукції 150 самих значних транснаціональних корпорацій США.
Інший засіб продемонструвати різкий подъем міжнародного виробництва —простежити ріст вартості прямих закордонних інвестицій США, тобтовартості розташованих за рубежем, але приналежним американськимгромадянам заводів і устаткування (сюди не входять приналежнимамериканцям іноземні облігації і цінні папери). У 1950 р. вартістьзакордонних прямих інвестицій складала 11 млрд діл. У 1985 р. вонаперевищила 210 млрд. Але і ця величезна цифра занижена, тому що подаєлише вартості вкладених за рубежем американських доларів, але не включаєвартість іноземного капіталу, що може контролюватися цими доларами.Наприклад, якщо якась американська фірма вклала 10 млн дол. в іноземнепідприємство вартістю в 20 млн діл., в офіційні дані США про нашііноземні інвестиції відбивають тільки 10 млн американських активів, алене те 20-мільйонне багатство, що вони фактично контролюють. Весь жекапітал, контрольований нашими прямими закордонними інвестиціями, цілкомможе досягати 300 млрд діл. У цілому від чверті до половини реальнихактивів найбільших американських корпорацій знаходиться за рубежем.Фактично американський великий бізнес сьогодні — це світовий великийбізнес.
Проте інтернаціоналізація виробництва — аж ніяк не чисто американськийфеномен. Хоча американські транснаціональні корпорації сьогодні щезаймають головне місце у світі (серед 500 найбільших корпорацій світубільш 300 є американськими), їх наздоганяють транснаціональні корпораціїінших країн. Наприклад, фірма «Пилипові лэмп вокс» — гігантськаголландська транснаціональна компанія з відділеннями в більш ніж 68країнах. З 225 тис. її робітників 167 тис. працюють за межамиНідерландів. Інша потужна транснаціональна корпорація — «Ройал дач шелл»— дійсно транснаціональна: вона належить компаніям Голландії іВеликобританії. Ще один приклад — швейцарська фірма «Нестле шоколад»,97% прибутків якої утворяться поза Швейцарії. Якщо виходити з розмірівшведського капіталу, вкладеного в Сан-Пауло, — те це другий по розміріпромислове місто Швеції!
У 1970 р. економічний експерт Міжнародної торговельної палати оцінювавсукупний обсяг міжнародної продукції (продукція, зроблена фірмами США зарубежем, продукція іноземних фірм у США й інших країнах) в однієї шостувартості сукупного виробництва, причому для промислової продукції цячастка була ще вище. Сьогодні ця частка зросла ще більше, хоча ми незнаємо, яка вона в точності.
ЕКОНОМІКА ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА
Що змушує фірму робити продукцію за межею замість того, щоб тількипродавати її за межею? Єдино можлива відповідь напрошується сама собою.Фірма процвітає на внутрішньому ринку. Використовувані технологія йорганізація забезпечують їй перевага над іноземними конкурентами. Вонапочинає експортувати свою продукцію, іноземний ринок росте. У якійсьмомент керівництво фірми починає оцінювати, не вигідніше чи організувативипуск продукції за рубежем: так можна заощадити на транспортнихвитратах, а крім того, уникнути зборів на ввіз товарів через кордон.Важлива і можливість сплачувати більш низьку зарплату. Поступово фірмаприпиняє відправляти за межу свої товари, а замість цього експортуєкапітал, технологію, методи управління — і стає транснаціональної.
Розрахунки можуть бути більш складними. Розквітаюча компанія можезмінювати свою точку зору поступово.
Спочатку це може бути чисто вітчизняна компанія з невеличким експортом.Потім вона розвиває експорт і вважає себе інтернаціональною компанією,що серйозно цікавиться експортом. І нарешті, її перспективи —перетворитися в транснаціональну корпорацію, що вважає весь світ (абозначну частину його) своїм ринком. У цьому випадку вона може розміщатизаводи за кордоном ще до того, як ринок на її продукцію досягне високогорівня розвитку, щоб затвердитися за кордоном раніше своїх конкурентів.
Усе більше і більше значних корпорацій у усьому світі вважають своїм«природним» ринком усю земну кулю, а не тільки свої країни. У галузях,що роблять автомобілі, сталь, комп’ютери, телекомунікаційнеустаткування, боротьба йде за частку світового ринку. Саме тому такікомпанії, як ИБМ або «Дженерал моторі» вважають своєю сферою впливу всяземна протока, причому мова йде не тільки про висотування природнихресурсів, але і про розміщення заводів і, нарешті, політиці продажів.При теперішніх швидкостях реактивних літаків, що миттєво діє системіпошуку інформації, високоорганізованих системах виробництва і розподілувиготовлення товарів усе легше і легше переміщати в ту країну, де воновиявиться дешевше, а продажі концентрувати в країнах із самими багатимиринками. Так що в США продаються транзисторні приймачі, зібрані вМексиці японськими фірмами, деталі для який зроблені в Гонконгу,Південної Кореї або Сінгапурі.
ВПЛИВ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ
Незалежно від того, чи буде і далі продовжуватися старими темпамитранснаціональний бум, ці транснаціональні корпорації кардинальнозмінили міжнародні економічні відносини. Основний їхній вплив — різкийзсув у географії і технологічному характері міжнародної економічноїдіяльності.
Зсув від експорту до інтернаціонального виробництва приніс із собою двізміни глобального характеру. Одне з них — переміщення іноземнихінвестицій із зони їхньої старої концентрації в слаборозвинених регіонахсвіту в більш багаті ринки розвитих країн. П’ятдесят років тому, в ерурозвитого імперіалізму, велика частина перелива капіталів йшла з багатихкраїн у бідні. Тому іноземні інвестиції кінця XIX і початку XX сторіччяв основному асоціювалися зі створенням величезних плантацій, прокладкоюзалізниць через джунглі і ростом видобутку корисних копалин.
Але ріст транснаціональної активності співпав із рішучим поворотом відінвестицій у слаборозвинені країни до інвестицій в індустріальномусвіті. У 1897 р. 59% прямих американських інвестицій за рубежемприпадало на сільське господарство, що гірничодобувна промисловість абозалізниці переважно в слаборозвинених країнах. До кінця 70-х роківнашого століття частка американських капіталовкладень у сільськегосподарство, рудники і залізниці в сукупних активах США за рубежемскоротилася до приблизно 20%; а їхня частка в слаборозвинених країнахскладає лише 36 % усіх прямих інвестицій США за рубежем. Але, що більшразюче, майже три чверті усього величезного приросту прямих інвестицій у60 — 70-е роки прийшлося на розвиті країни, і значна їхня частка — напромисловість (і нафта), а не на плантації, залізниці або гірничоруднупромисловість. Таким чином, транснаціональні корпорації вкладаликапітали на територіях один одного, а не завойовували території країнах,що розвиваються.
У останні роки спостерігалася помітна притока інвестицій у промисловіпідприємства декількох більш бідних країн — значні капітали буливкладені в промислові підприємства Мексики, Гонконгу, Тайваню,Сінгапуру, Кореи. Проте, ці капіталовкладення усе ще набагато менше, чимкапіталовкладення тих же транснаціональних корпорацій у розвитихкраїнах.
Друга економічна зміна, по суті, припускається першим. Це перехід відважкої промисловості до високотехнологічних виробництв, від підприємств,де величезні суми капіталу асоціювалися зі значною зайнятістюнекваліфікованих робітників, як, наприклад, при прокладці залізниць абороботі на плантаціях, до галузей промисловості з високим рівнемнауково-дослідних і проектно-конструкторских розробок, застосуваннямвисококваліфікованої рабочої сили і сучасних методів управління. Цетипово для таких нових галузей, як нафтохімія, комп’ютери й інші сучаснівиробництва. Ці зміни подані в такій таблиці.
РОЗМІРИ І РОЗПОДІЛ ПРЯМИХ КАПІТАЛОВКЛАДЕНЬ США У ІНОЗЕМНІ ДЕРЖАВИ
Усього (млн діл.) 1929 7,5 1950 11,7 1982 221,3
Розподіл ло ринкам (%)
Канада 27 30 20
Європа 18 14 45
Латинська Америка 47 41 14
Азія, Африка, Ближній Схід 8 15 17
Розподіл по секторах (%)
Обробна промисловість 24 31 41
Нафта 15 29 26
Транспорт і комунікації 21 12 немає даних
Гірничодобувна промисловість 15 9 3
Торгівля 5 7 12
Сільське господарство 12 5 немає даних
Інше (фінанси і т.д.) 8 6 9
Звернемо увагу на різке переорієнтування інвестицій із ЛатинськоїАмерики в Європу і з транспорту, що гірничодобувної промисловості ісільського господарства — в обробну промисловість. Це переорієнтуваннябуло б ще більш красномовним, якби не наша залежність , щопродовжується , від нафти як головного джерела енергії. Якщо в найближчідесятиліття сонячна енергія або паливні елементи замінять нафту, тоочікується ще більш різкого зниження капіталовкладень у слаборозвиненірегіони (особливо в близькосхідні країни) і пропорційно більш високуконцентрацію прямих закордонних інвестицій в обробну промисловість.
ПРОБЛЕМИ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ
Транснаціональні корпорації не тільки докорінно змінили міжнароднуекономічну діяльність, але і значно ускладнили регулювання вітчизняноїекономіки. Припустимо, що грошові влади країни бажають знизити їїекономічну активність, використовуючи міри монетарної політики,спрямовані на зниження витрат на промислове будівництво й устаткування.Але таку обмежувальну грошову політику може підірвати спроможністьтранснаціональних корпорацій використовувати закордонні кредити дляфінансування капіталовкладень у себе в країні. Навпаки, міри монетарноїполітики, орієнтовані на стимулювання вітчизняної економіки, можутьпризвести лише до позик, що розвивають виробництво в яке іншій країні.Таким чином, ефективність національного економічної політики знижується.Більш того, важко очікувати, що монетарна політика різних країн будескоординована, тому що їхні економічні потреби можуть бути неоднаковими:те, що правильно в даний момент для однієї країни, може виявитисянеправильним для інший.
Важніше, що ревниві претензії національних держав, що ринуться зберегтиконтроль над виробничою діяльністю на своїй території, і активністьтранснаціональних корпорацій у завоюванні нових закордонних ринківвикликають ріст напруженості в міжнародних відношеннях. З одного боку,транснаціональна корпорація спроможна одержати величезний виграш україні, де вона хоче улаштуватися, оскільки така корпорація приносить ізсобою сучасні технології і методи управління, опанувати якими прагнебудь-яка країна. Тому, якщо, скажемо, Індія відмовляє в праві розміститина своїй території заводи такої корпорації (щоб не заподіяти тим самимймовірний фінансовий збиток уже розміщеним там підприємствам), тотранснаціональна корпорація цілком може розмістити свої підприємства,настільки цінні з погляду продуктивності, в іншій країні, і непокірлива,Індія може програти в міжнародному економічному змаганні.
З іншого боку, влада не є односторонньою: адже як тількитранснаціональна корпорація улаштується в якомусь державі, вона стаєйого заручницею: вона зобов’язана дотримувати законів цієї країни ізмушена починати далекої їй дії. Наприклад, у Японії існує неписанийзакон: значні корпорації ніколи не звільняють своїх робітників. Японіявкрай неохоче дозволяє іноземному капіталу організовувати промисловіпідприємства на своїй території, сильно дратуючи тим самим іноземнікомпанії. Але якщо, що цілком мабуть, Японія відчинить свої двері передамериканським і європейським капіталом, то, поза всяким сумнівом, японцібудуть очікувати від американських і європейських корпорацій поводженняз їхніми робітниками, прийнятого в Японії. Але здійснити цетранснаціональним корпораціям буде зовсім не легко, оскільки вони наврядчи одержать ту підтримку, що японський уряд надає своїм крупним фірмам.
Або, припустимо, що транснаціональна корпорація, унаслідок падінняпопиту на її продукцію, змушена знижувати виробництво. Виходячи з чистоекономічних розумінь, вона повинна була б закрити найменш прибутковий ізсвоїх заводів. Але це може мати вкрай серйозні наслідки для економікитієї країни, де розміщений даний завод, — настільки серйозні, що її урядбутити загрожувати санкціям у випадку закриття заводу.
Транснаціонольні корпорації та країни , що розвиаються
Всі ці проблеми набувають особливої гостроти у відностнах міжтранснаціональними корпораціями і слаборозвиненими країнами. Адже вданий час транснаціональні корпорації — це головний канал зв’язку міждинамичним, що прагне до експансії західним капіталізмом і усе щепасивними світовими околицями в Азії, Африці і Латинської Америці. Тутвиникають украй складні проблеми. Якось колишній помічник державногосекретаря США Джордж Болл відверто запитав:
«Як може державне керівництво з якою би то не було впевненістюрозробляти плани економічного розвитку, якщо засідаюча за п’ять тисячмиль від цієї країни рада директорів крупної компанії може підірвати їїекономіку одною тільки перервою своєї програми закупівель івиробництва?»
По цій і іншим причинамам слаборозвинені країни ставляться дотранснаціональних корпорацій із відомою долею підозрілості. І для цьогоє свої резони. Є щось глибоко подразне в тому, як кока-кола ірозфасовані напівфабрикати витискують національні блюда в раціоні людей,найчастіше ледве зводячих кінці з кінцями, що транзистори і пластмасаприходять на зміну традиційним розвагам і прикрасам, що вежа готелів«Хилтон» піднімаються над халупами, що одноманітна й огидна фабричнапраця витискує селянські і ремісничі навики, майстерність і професії.Всякого, кому доводилося подорожувати по слаборозвинених країнах,неминуче потрясало безвідповідальне вторгнення транснаціональнихкорпорацій у вікові традиції, що піддає непідготовлених людей ураганномутиску сучасної технологій і цінностей — і все це в ім’я прибули і вже,звичайно, не заради прогресу.
Втім, легше усього обурюватися, не давши собі праці обміркуватиположення справ. Для суспільств, що розриваються транснаціональнимикорпораціями, дійсно характерні глибокі традиції солідарності істабільності, інакше вони давно б загинули. Але їхня довговічність булакуплена тубільними методами найжорстокішої експлуатації; усюди панувалиутиски і неуцтво нижчих каст і класів, жінок. З цього поглядутранснаціональні корпорації, незважаючи на експлуатацію наївних апетитіві покірної робочої сили, усе ж несуть із собою соціальні відношення ітехнічні можливості, без яких слаборозвинені країни залишаться вбезнадійному підпорядкуванні в Заходу з його невимірними матеріальними йорганізаційними перевагами.
Але хіба немає альтернативи пануванню транснаціональних корпорацій? Хібане існує більш ефективних засобів передати народам Африки,Південно-Східної Азії, Китаю і Латинської Америки сучасну технологію ісоціальні навички? Це питання потребує серйозного аналізу складноїзалежності між ядром капіталістичних держав і периферійних районів, уякі капіталізм лише ледь проникнув. Їхній відносини, у минулому украйважливі для капіталізму, тепер переживають період напруг і потрясінь,коли країни, що розвиваються, які безнадійно заплуталися в боргахЗападу, намагаються послабити свою залежність від нього.
Глибокий аналіз цієї проблеми — поза можливостями даної книги. Більштого, яка б ні була ця залежність, але найближче майбутнє, певне, несулит працездатної альтернативи. Соціалістичні уряди у всіхслаборозвинених регіонах спробували було ініціювати процес економічногоі соціального розвитку, не прибігаючи до помочі капіталістичноїініціативи, але результати виявилися в кращому випадку що розчаровують,у гіршому ж — катастрофічними. Яким би не був однобоким інеадекватнимпроцес розвитку за участю транснаціональних корпорацій, покищо він, без сумніву, перевершує усе те, чого можна досягти всамоізоляції або на основі технології й організаційної структури, щонасаджують у слаборозвинених країнах режими начебто радянського. Зруйнівними ефектами і соціальними деформаціями, що виникають якрезультат відносин із ИБМ або «Экссон», усе ж легше мати справу, чим ізпроблемами, що породжують міністерства електроніки або енергетики.
Тому транснаціональні корпорації ще довго будуть займати ключові позиціїв міжнародному економічному житті. Але зрештою світ навряд чи дозволитькорпораціям перебудувати себе відповідно до властивої їм ієрархіїефективності. Транснаціональні корпорації вміють робити багато чого,чого молоді держави не вміють. Але є одне, на що спроможні молодідержави, але не спроможні корпорації: це уміння викликати і спрямовуватив бажане русло відданість, ентузіазм величезних мас людей. Люди готовійти на смерть за свою країну, але не стануть умирати за прибуткикорпорації.
На закінчення залишається, мабуть, сказати, що на сучасному історичномуетапі необхідні і держави, і гігантські корпорації. Це, очевидно, єдинізасоби організувати людство для тривалої і напруженої праці, без якоговоно б швидко загинуло. Бути може, після того як довга еракапіталістичного нагромадження підійде до кінця й у всіх народівнакопичиться достатній капітал, ми зможемо серйозно подумати продемонтаж гігантських підприємств і національних держав, кожне з якийпридушує особистість своєю величезною організаційною міццю. Але як би нібула бажана ця кінцева ціль, поки що і держави, і корпорації обіцяютьзалишитися з нами, і тертя між ними будуть важливою частиною еволюційноїдрами нашого часу.
ukrreferat.com
Реферат на тему:
Транснаціональні корпорації
Роль транснаціональних корпорацій у системі міжнародних економічнихвідносин
У вітчизняній літературі поняття «транснаціональна корпорація» (ТНК)почали широко вживати порівняно недавно. До того віддавали перевагупоняттям «міжнародні корпорації» та «багатонаціональні корпорації».
У тлумачних словниках іншомовних слів пояснюється, що слово «корпорація»походить від лат. corporatio, одне із значень якого — «формаакціонерного товариства» або «одна з форм монополістичних об’єднань».Префікс «транс» означає якесь явище чи об’єкт, що розташовується зачимось. Оскільки в англійській мові слово «nation» вживається як синонімслова «держава», то слово «транснаціональний» означає дещо таке, щовиходить за межі якоїсь однієї держави.
Транснаціональні корпорації — це акціонерні товариства, діяльність якихне обмежена державними кордонами однієї країни. Наприклад, це фірма,корпорація, компанія, які виконують основну частину своїх операцій замежами країни, де вона зареєстрована, найчастіше — у кількох країнах, деіснує мережа відділень, філій, підприємств.
У літературі радянських часів поняття «транснаціональна корпорація»вживалося майже виключно з лайливим відтінком. Яскравими фарбамизмальовувалась їх хижацька суть і те, яке горе вони принесли, наприклад,країнам, що розвиваються. При цьому не аналізувалося, чи стали бафриканські, азіатські та латиноамериканські країни щасливішими, якбиТНК зникли.
Транснаціональні корпорації мають багато ознак: це економічно єдинасистема; це група самостійних, юридично виокремлених підприємств; вонидіють на території кількох держав; їх структурні підрозділи діють устрокатому правовому довкіллі, оскільки є суб’єктами національногоправа; керівництво корпораціями та контроль за їх діяльністюздійснюються з єдиного центру; корпорація перебуває поза юрисдикцієюокремої держави, якогось об’єднання держав або міжнародної організації.
Найхарактернішою ознакою ТНК є невідповідність між їх економічнимзмістом та юридичною формою — економічна єдність оформлюється юридичноюмножинністю.
Оскільки ТНК є сукупністю юридичних осіб різної державної належності, аці особи наділені правосуб’єктністю за законами різних країн, то ТНК яктакі не можуть бути об’єктом регулювання права певної окремо взятоїкраїни — ані тієї, де розташовані материнська компанія і штаб-квартира,ані тієї, де діють дочірні компанії та інші відділення ТНК.
За характером відносин з материнською компанією залежні підприємстваподіляються на філії, дочірні та спільні підприємства.
Філія не вважається окремою юридичною особою. Вона діє на основіположення, яке затверджує її материнська компанія.
Дочірнє підприємство є самостійною юридичною особою, яка відокремиласявід основного (материнського) підприємства. Дочірнє підприємство можезасновуватися шляхом передання йому частини майна материнськогопідприємства. Засновник дочірнього підприємства затверджує його статут ізберігає за собою певні управлінсько-контрольні функції. Стосовнодочірнього підприємства вживається ще термін «афілійована компанія»,тобто така, що має пакет акцій основної компанії, але його розмір неперевищує контрольного пакету акцій. Така компанія може бути філіаломабо представництвом основної (материнської) компанії. При цьомуматеринська компанія бере участь у керуванні афілійованої компанії наоснові відповідного договору. Афілійована компанія часто створюється вразі перенесення підприємницької діяльності до регіону, віддаленого відмісцезнаходження основної компанії. Афілійовані компанії неминучевиникають при створенні ТНК. Проте материнська компанія завжди володієконтрольним пакетом акцій дочірньої компанії.
Спільним вважається підприємство, у діяльності якого беруть участь фірмичи фізичні особи інших країн. Організаційно воно оформлюється як єдине,загальне підприємство. Спільні підприємства створюються з метоюоб’єднання зусиль і налагодження коопераційної діяльності підприємств,розташованих у різних країнах, а також підвищення ефективностівиробництва та збуту продукції, товарів і послуг. Слід зазначити, щоспільне підприємство не є специфічною організаційно-правовою формою.Назва вказує лише на те, що власність має різне національне забарвлення.
Транснаціональні корпорації поділяються на групи: національні закапіталом, але міжнародні за сферою діяльності; міжнародні як закапіталом, так і за сферою діяльності; картелі, синдикати, об’єднаннявиробничого та науково-технічного характеру (підприємства цієї групи невважаються юридичними особами).
Найбільшого поширення ТНК дістали після Другої світової війни. Застатистико-фактичними даними, діяльність ТНК різнобічна. Економічнийпотенціал деяких ТНК перевищує економічний потенціал не лише окремихкраїн, а й регіонів світу. Діяльність ТНК одержує найрізноманітнішіоцінки (від найпозитивнішої до найнегативнішої) економістів і політиків.Існує точка зору, що ТНК є ефективною формою міжнародної підприємницькоїдіяльності, яка забезпечує вдале використання світових ресурсів іміжнародне передавання технології. Водночас ТНК мають надмірну владу, щовиходить за межі контролю з боку урядів, і здатні експлуатувати країни,передусім «третього світу».
Транснаціональні корпорації утворюють у відповідних країнах компанії зправами самостійних юридичних осіб, якщо місцеве законодавствоприхильніше ставиться до вітчизняних компаній. Виявом цього процесу є,зокрема, створення офшорних компаній.
Міжнародно-правове регулювання і діяльності транснаціональних корпорацій
Поки що у світі не існує універсального (глобального) міждержавногонормативно-правового акта, який би регулював діяльність ТНК. Нечисленніміжнародно-правові акти з цієї проблематики є або регіональними, аботакими, яким бракує імперативного характеру.
Декларація про міжнародні інвестиції та багатонаціональні підприємствавід 21 червня 1976 p., Керівні принципи для багатонаціональнихпідприємств (що є додатком до цієї Декларації) мають диспозитивнийхарактер, хоча й містять такі принципи, як дотримання норм міжнародногоправа, підпорядкованість праву країни перебування, співробітництво зкраїною перебування.
Діяльності ТНК стосуються також положення Кодексу іноземних інвестицій(його прийняли в 1970 р. латиноамериканські країни-члени Андського пакту1969 р. — Болівія, Колумбія, Перу, Еквадор, Чилі). Контролює діяльністьТНК Комісія Картахенської угоди, яку було створено в межах зазначеноїгрупи держав.
У правничій літературі опрацьовується концепція про те, що правоверегулювання діяльності ТНК повинне виконуватися на двох рівнях —національному та міжнародному. Сконцентруємо увагу на міжнародномурівні. При цьому зазначимо, що висуваються пропозиції щодо розгляду ТНКяк міжнародних юридичних осіб. Очевидно, більшість фахівців з цим незгодні, оскільки міжнародними юридичними особами є такі, щобезпосередньо створюються міжнародним договором або ж на основінаціонального законодавства, прийнятого відповідно до міжнародногодоговору. Цим двом критеріям ТНК не відповідають, отже, згідно знинішньою правосвідомістю вони не можуть мати статус міжнародноїюридичної особи.
Генеральна Асамблея ООН 12 грудня 1974 р. більшістю голосів припоіменному голосуванні (120 — «за», 6 — «проти», 10 — «утрималися»)прийняла Хартію економічних прав і обов’язків держав.
У пп. 6 п. 2 ст. 2 Хартії зафіксовано, що кожна держава має праворегулювати і контролювати діяльність ТНК у межах дії національноїюрисдикції та вживати заходів для забезпечення того, щоб така діяльністьне суперечила її законам, нормам та постановам і відповідала економічнійта соціальній політиці країни. Транснаціональні корпорації не повиннівтручатися у внутрішні справи приймальної держави. Кожна держава зурахуванням своїх суверенних прав повинна співробітничати з іншимидержавами щодо здійснення права, викладеного в цьому підпункті.
На вимогу країн, що розвиваються (а вони мають особливі антипатії додіяльності ТНК), у межах ООН ще 1974 р. було створено Міжурядову комісіюООН з ТНК та Центр з ТНК. Перед ними було поставлено завдання створитиКодекс поведінки ТНК. Кодекс вважався спробою формалізуватипідпорядкування діяльності ТНК певним правилам. Він мав стати своєрідним«прокрустовим ложе», де б «відрубувалися загарбницькі руки» ТНК. УДирективних
принципах для транснаціональних корпорацій, прийнятих ОрганізацієюЕкономічного Співробітництва і Розвитку у 1976 p., було сформульованорекомендації щодо діяльності ТНК. Ці рекомендації у 1984 р. буливикладені в новій редакції. Директивні принципи, зокрема, згадують продотримання податкового законодавства, правил конкуренції, необхідністьпублікації інформації тощо.
На створення «правил гри» для ТНК були спрямовані підготовлений ЮНКТАД іприйнятий Генеральною Асамблеєю ООН у 1980 р. Комплекс узгоджених набагатосторонній основі принципів і правил для контролю за обмежувальноюділовою практикою, а також резолюція № 3514 XXX сесії ГенеральноїАсамблеї ООН «Заходи проти корупції, яка практикується ТНК та іншимикорпораціями, їх посередниками та іншими причетними до справисторонами».
Застережимо, що зазначені документи мають лише рекомендаційний характер,а цього замало для справді дієвого регулювання такої великої іпотенційно небезпечної сили, як ТНК.
Щоб ТНК поводилися чемно, потрібно не «м’яке» законодавство (soft law)рекомендаційного гатунку, а жорстке й рішуче.
Минуло вже понад чверть століття, як правники світу заходилися формуватиправила поведінки для ТНК. Проте Кодекс поведінки ТНК поки що неприйнятий, хоча його проект вже створено. Останній складається з такихчастин: І. Преамбула і цілі.
II. Визначення та сфера застосування.
III. Діяльність ТНК:
A. Загальні та політичні положення.
B. Економічні, фінансові та соціальні положення.
C. Надання гласності інформації.
IV. Режим ТНК.
V. Міжурядове співробітництво.
VI. Здійснення Кодексу поведінки.
У Кодексі поведінки, зокрема, зафіксовані принципи, якими маютькеруватися ТНК у своїй діяльності:
• повага до суверенітету країн, де вони здійснюють свою діяльність;
• підпорядкування законам цих країн;
• урахування економічних цілей і завдань політики, що здійснюється в цихкраїнах;
• повага до соціально-культурних цілей, цінностей і традицій країн, девони здійснюють свою діяльність;
• невтручання у внутрішні справи країн;
• відмова від того, щоб займатися діяльністю політичного характеру;
• утримання від практики корупції;
• дотримання законів і постанов, що стосуються обмежень у діловійпрактиці, утримання від застосування цих обмежень;
• дотримання положень, що стосуються передання технологій та охоронидовкілля.
У межах СНД 6 березня 1998 р. у Москві було підписано Конвенцію протранснаціональні корпорації. Верховна Рада України 13 липня 1999 р.прийняла закон № 921-XIV про ратифікацію цієї Конвенції. Цей невеликийза обсягом закон містить такі статті-застереження:
1. Транснаціональні корпорації на території України та за її межами уразі, коли їх створення може призвести до монополізації товарних ринківв Україні, впливає чи може вплинути на економічну конкуренцію на їїтериторії, створюються за згодою Антимонопольного комітету України впорядку, передбаченому антимонопольним законодавством України.
2. Україна зобов’язується застосовувати положення Конвенції протранснаціональні корпорації, за винятком другого та восьмого абзацівпреамбули і слів у ст. 19 «Економічний Суд Співдружності НезалежнихДержав чи інші».
Транснаціональні корпорації не зникли. їх діяльність не припинилася.Отже, сучасні й майбутні правники мають широке поле для діяльності,пов’язаної зі створенням ефективної міжнародно-правової бази, щорегламентує діяльність ТНК.
Список використаної літератури:
Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. — М.:БСЭ,1998.
Вельяминов Г. М. Основы международного экономического права. — М.: ТЕИС,1994.
Дахно I. I. Антимонопольне право. — К.: Четверта хвиля, 1998.
Дахно И. И. Патентно-лицензионная работа. — К.: Блиц-информ, 1996.
Дахно И. И. Патентоведение. — Харьков: Ксилон, 1997.
Действующее международное право. — М.: Изд-во Моск. независимого ин-тамеждунар. права, 1996. — Т. 1—3.
Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право:Словарь-справочник. — М.: ИНФРА-М, 1997.
Международное право: Учебник / Под ред. Г. Н. Тункина. — М.: Юрид. лит.,1994.
Международное частное право: Действующие нормативные акты. — М.:
Изд-во ин-та междунар. права и экономики, 1997.
Международное частное право // Сб. документов. — М.: Изд-во «БЕК», 1997.
Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право. — К.: Либідь, 1995.
Основы права Европейского Союза: Учеб. пособие / Под ред. С. Ю.Каш-кина. — М.: Белые альвы, 1997.
Панов В. П. Международное право: Учеб. материалы. — М.: ИНФРА-М, 1997.
Тынель А., Функ Я., Хвалей В. Курс международного торгового права. —Минск: Амалфея, 1999.
Шлеплер Х.-А. Международные экономические организации: Справочник. — М.:Междунар. отношения, 1999.
Шумилов В. М. Международное экономическое право. — М.:Издат.-кон-салтинг. фирма «Де-Ка», 1999.
Business Guide to the Uruguay Round. — Geneva: ITC/CS, 1995.
Chuan J. С Т. Law of International Trade. — London: Sweet & Maxwell,1998.
Competition law of the European communities. Rules applicable toundertakings. — Brussels, 1990. — Vol. 1.
Contemporary business low principles and cases / R. C. Hoeber et al. — 3ed. — N. Y.: Mac Grow Hill book company, 1986.
Oxford Paperback Encyclopedia. — London: Oxford Univ. Press, 1998.
Trebilcock Michael J., Howse Robert. The Regulation of InternationalTrade. — London: Routledge, 1997.
ukrreferat.com
works.tarefer.ru
Переваги корпорації (акціонерного товариства) є достатньо відомими.
По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямків науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.
По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати постійно зростаючий прибуток.
По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.
По-четверте, корпорація — це організаційно-правовий утвір, який може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.
Корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всі інші, має відповідні недоліки:
1. Мають місце певні розбіжності між функціями власності і контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією. Розподіл функцій власності та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами і акціонерами корпорації.
2. Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім — дивіденди акціонерів, тобто фактично існує проблема подвійного оподаткування.
3. У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань з боку посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків , спричинених безгосподарністю певних структурних ланок.
Кооператив - підприємство, організація,створені шляхом добровільного обєднання осіб на пайовій основі для здійснення підприємницікої діяльності.Кооперативи являються юридичними особами і функціонують на початках самофінансування і самоуправління.
Функції підприємництва.
Розуміння сутності підприємництва зв'язано також з визначенням його ролі в економіці різних рівнів системи господарювання. Конкретно роль і значення підприємництва в економічному розвитку країни можна звести до такого:
• По-перше, підприємництво слугує важелем для зміни структури економіки. Для підприємців основний спонукальний мотив — можливість одержання прибутку. Вони майже завжди концентрують свої дії на розвитку перспективних напрямків господарської діяльності, віддача від яких може перевершити середні показники.
• По-друге, розвиток підприємництва створює «поживне середовище» для конкуренції. Забезпечуючи освоєння перспективних виробництв, підприємці сприяють швидшому оновленню техніко-технологічної бази і номенклатури продукції фірми. Вони стимулюють господарську активність, підтримуючи конкуренцію й існуючий ринок.
• По-третє, підприємництво можна вважати каталізатором економічного розвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно впливає на структурну перебудову в економіці; збільшення обсягів виробництва і надання послуг; стимулювання інвестиційної діяльності; підвищення рівня попиту і пропозиції; прискорення темпів економічного розвитку національної економіки в цілому.
• По-четверте, підприємництво сприяє економії і раціональному використанню всіх ресурсів. Діяльність підприємця нерозривно зв'язана з господарським ризиком. Саме ця обставина є потужним стимулом економії ресурсів, вимагає від підприємця детального аналізу рентабельності проектів, відповідального ставлення до інвестицій, раціонального витрачання ресурсу, найму робочої сили.
• По-п'яте, підприємництво забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праць У більшості випадків особистості, котрі мають власний бізнес і завдяки цьому сильніші спонукальні мотиви, більше заінтересовані в якісній і продуктивній праці, ніж наймані працівники. Такий психологічний феномен вільної праці для одержання власного зиску забезпечує ще більший виграш для економіки в цілому.
Розглянуті вище прояви значущості підприємницької діяльності дозволяють зробити загальний висновок.
Підприємництво виконує особливу функцію в економіці і народному господарстві, змістова сутність якої зводиться до оновлення економічної системи, створення інноваційного середовища, що спричиняє руйнацію традиційних структур і відкриття шляху до перетворень, зрештою стає тією силою, котра прискорює рух економіки по шляху ефективності, раціоналізації, бережливості і постійного оновлення.
Нагромаджений досвід усіх без винятку індустріальне розвинутих країн з ринковою економікою соціального спрямування незаперечне підтверджує, що підприємництво — необхідна умова досягнення економічного успіху.
referaty.com.ua
Корпорация (акционерное общество) является сейчас доминирующей формой предпринимательской деятельности. Ее владельцами считаются ак-ционеры, имеющих ограниченную ответственность в размере своего вне-давления в акционерный капитал корпорации. Вся прибыль корпорации на-лежит ее акционерам. Выделяют две его части. Одна части-ка распределяется среди акционеров в виде дивидендов, вторая - это нераспределенная прибыль, которая используется на реинвестирование. функции собственности и контроля разделены между акционерами (владельца-ми акций) и менеджерами.
Преимущества корпорации (акционерного общества) достаточно от-мими.
Во-первых, корпорация является эффективной формой организации предпринимательской деятельности с учетом реальной возможность привлечением необходимых инвестиций. Именно через рынок ценных бумаг (фон-дову биржу) она может объединять разные по размерам капиталы ве-лыко количества физических и юридических лиц для финансирования современных-ных направлений научно-технического и организационного прогресса, наращивания производственного потенциала.
Во-вторых, мощной корпорации значительно проще постоянно увели-шать объемы производства или услуг. Это дает хорошую возможность получать постоянно растущий доход.
В-третьих, каждый акционер как совладелец корпорации несет лишь ограниченную ответственность (за банкротства фирмы он теряет только стоимость своих акций). Важно и то, что отдельное лицо может уменьши-ти свой собственный финансовый риск, если покупать акции нескольких корпораций. Кредиторы могут предъявить претензии только корпо-рации как юридическому лицу, а не отдельным акционерам как физическим лицам.
В-четвертых, корпорация - это организационно-правовой образование, которое может функционировать очень длительный период (постоянно), что соз-рюе неограниченные возможности для перспективного развития.
Корпоративная форма организации предпринимательской деятельности, как и все остальные, имеет соответствующие недостатки:
1. Имеют место некоторые расхождения между функциями собственности и конт-роль, что негативно влияет на необходимую гибкость оперативного управления корпорацией. Распределение функций собственности и контроля может привести к возникновению социальных противоречий (конфликтов) между менеджерами и акционерами корпорации.
2. Корпорация платит большие налоги в расчете на единицу получаемой прибыли, чем другие организационные формы бизнеса. Ведь налогообложению подлежит сначала полученный корпорацией при-ток, а затем - дивиденды акционеров, т.е. фактически существует пробле-ма двойного налогообложения.
3. В корпоративной форме бизнеса существуют потенциальные возможности для злоупотреблений со стороны должностных лиц. Например, руководство корпорации может организовать эмиссию акций для покрытия убытков, вызванных бесхозяйственностью определенных структурных звеньев.
Кооператив - предприятие, организация, созданные путем добровольного объединения лиц на паевой основе для осуществления пидприемницикои дияльности.Кооперативы являются юридическими лицами и функционируют на началах самофинансирования и самоуправления.
Функции предпринимательства.
Понимание сущности предпринимательства связано также с определением его роли в экономике разных уровней системы хозяйствования. Конк-ретного роль и значение предпринимательства в экономическом развитии страны можно свести к следующему:
Во-первых, предпринимательство служит рычагом для изменения струк-туры экономики. Для предпринимателей основной побудительный мотив - возможность получения прибыли. Они почти всегда кон-ют свои действия на развитии перспективных направлений хозяйственной дея-тельности, отдача от которых может превзойти средние показатели.
Во-вторых, развитие предпринимательства создает «питательную среды выше» для конкуренции. Обеспечивая освоение перспективных производств, предприниматели способствуют более быстрому обновлению технико-технологической базы и номенклатуры продукции фирмы. Они стимулирования ют хозяйственную активность, поддерживая конкуренцию и существую-чей рынок.
В-третьих, предпринимательство можно считать катализатором эконо-мического развития. Этот своеобразный ускоритель существенно влияет на структурную перестройку в экономике, увеличение объемов производст-ва и предоставления услуг, стимулирование инвестиционной деятельности по-вышения уровня спроса и предложения, ускорение темпов экономического развития национальной экономики в целом.
В-четвертых, предпринимательство способствует экономии и рациональному использованию всех ресурсов. Деятельность предпринимателя неразрывно свя-зана с хозяйственным риском. Именно это обстоятельство является мощным сти-мулом экономии ресурсов, требует от предпринимателя детального анали-зу рентабельности проектов, ответственного отношения к инвестициям, рационального расходования ресурса, найма рабочей силы.
В-пятых, предпринимательство обеспечивает сильнодействующие стимулы к высокоэффективной работ В большинстве случаев личности, ма-ют собственный бизнес и благодаря этому сильнее побудительные мотивы, более заинтересованы в качественной и продуктивной работы, чем наемные работники. Такой психологический феномен свободного труда для получением собственной выгоды обеспечивает еще больший выигрыш для экономики в целом.
Рассмотренные выше проявления значимости предпринимательской деятельности позволяют сделать общий вывод.
Предпринимательство выполняет особую функцию в экономике и народном хозяйстве, содержательная суть которой сводится к онов-ления экономической системы, создание инновационной среды, что влечет разрушение традиционных структур и открытие пути к преобразованиям, в конце концов становится той силой, которая ускоряет движение эконо-мики по пути эффективности, рационализации, бережливости и постоянного обновления.
Накопленный опыт всех без исключения индустриальное разовью-х стран с рыночной экономикой социального направления незапе-поперечной подтверждает, что предпринимательство - необходимое условие достижения экономического успеха.
myreferat.net
