Біблія — священна книга християн. Реферат. Реферат біблія

Біблія — священна книга християн. Реферат – Освіта.UA

Через Біблію Бог звернувся до людей. Священнописці підбирали спосіб, стиль викладу. Писали її сотні відомих і невідомих авторів, редакторів, переписувачів, перекладачів, яким Бог явив своє слово. Складається Біблія із двох частин — Старого та Нового Завітів

Біблія (грец. ЬіЬііа — книги) є священною книгою християн, однією з найвизначніших пам'яток світової релігійної думки, яка міцно вросла в духовність і культуру багатьох народів. Створювалася вона від XII ст. до н. е. по II ст. н. е., тобто впродовж майже півтори тисячі років у процесі відбору, редагування, канонізації релігійних текстів, які спершу іудаїзм, а потім християнство визнали богонатхненними — навіяними людям Богом шляхом Одкровення.

Тобто через Біблію Бог звернувся до людей. Священнописці підбирали спосіб, стиль викладу. Писали її сотні відомих і невідомих авторів, редакторів, переписувачів, перекладачів, яким Бог явив своє слово. Складається Біблія із двох частин — Старого та Нового Завітів. Слово "завіт" означає договір, союз Бога з обраним народом і всім людством. Відповідно, ту частину, в якій ідеться про союз Бога з іудейським народом, називають Старим Завітом (іудеї — Танахом). У Новому Завіті йдеться про союз Бога з усім людством.

Старий Завіт, який утворюють іудейські священні писання, сформувався в дохристиянські часи (з середини І тис. до н. є. по останні десятиліття І ст. н. є.), а їх виправлення та редагування іудейськими книжниками масоретами (масора — сукупність норм і правил письма і вимови тексту, що спершу існував усно) тривало до кінця X ст. н. е. Написаний він давньоєврейською (гебрейською) мовою, а окремі фрагменти — арамейською, яка є її діалектом.

Непростим було формування старозавітного канону — корпусу (переліку, складу), послідовності, правильності, чистоти текстів. У зв'язку з цим існує кілька канонів Старого Завіту:

• Палестинський (яннійський) канон, створений єрусалимськими релігійними вчителями і відредагований іудейськими книжниками масоретами. Він найбільш ортодоксальний, саме на його основі сформувався Танах.
• Александрійський (діаспорний) канон сформувався в процесі викладу іудейських книг загальновживаним серед єврейської діаспори грецьким діалектом кайне. До нього входили і популярні в діаспорі, але не визнані в Палестині 11 книг.

У III—II ст. до н. е. на основі діаспорної версії було зроблено переклад Старого Завіту грецькою мовою, він отримав назву Септуагінта (лат. 8еріиа£Іп*а — сімдесят). За легендою, його здійснили 72 перекладачі протягом 72 днів. Саме Септуалінта стала основою християнського Старого Завіту. В руслі її традицій, але з деякими скороченнями, канонізовано латино мовний варіант Старого Завіту, що має назву Вульгата. Неканонічні книги Старого Завіту вважають "душе корисними" (православ'я), богонатхненними (католицизм):

• Тора (в іудеїв — Закон або книги Закону, у християнській традиції — П'ятикнижжя Мойсееве). До неї належать книги: Буття, Левіт, Числа, Второзаконня (Повторення Закону). їх автором вважають Мойсея.
• Пророки (іноді їх називають історичними книгами). До них належать: книга Суддів, чотири книги Царств, дві книги Хронік, книга Ездри, книга Неємії, книга II Ездри, Тавіт і Юдиф, книги пророків.
• Писання. Це Псалми (збірка релігійних гімнів), Книга притч Соломонових, Екклізіаст (Проповідник) — книги афоризмів, Пісня Пісень — збірка лірики, книга Йова — філософські роздуми про сенс життя.

У книгах Старого Завіту, який ще називають Законом суворої правди, йдеться про створення світу, перших людей, початок історії людства, про вигнання людини з раю, всесвітній потоп, про початок історії, релігію єврейського народу. Містить він вчення про месію. У більшості оповідей реальність тісно переплетена з міфологічністю.

Людина розглядається як сфера боротьби добрих і лихих сил. У зв'язку з цим виникли поняття раю і пекла (запозичена з мітраїзму). Рай — вічне пристановище душ праведників і святих після їх смерті. У Старому Завіті він постає закритим садом країни Едем.

Біблія визнає Бога джерелом буття, добра і гармонії. У Старому Завіті він триєдиний: творча сила (Елогіум), володар світу (Адонай), особа (Єгова). Таким його уявляли давні євреї.

Християнство, перейнявши ідеї та сюжети Старого Завіту, у своєму віровченні зосереджується винятково на канонічних текстах Біблії, ігнорує їх інтерпретації. Немало інтерпретацій біблійних сюжетів прижилося в ісламі, який, маючи свою священну книгу Коран, Біблії не визнає.

Новий Завіт, який вважають Законом Божественної любові й благодаті, написаний ідеологами християнства давньогрецькою мовою. Він об'єднує 27 книг, священність і канонічність яких визнана всіма християнськими конфесіями: чотирьох Євангелій (від Матвія, Марка, Луки та Іоанна), в яких ідеться про непорочне зачаття, прихід Спасителя — Ісуса Христа, про його життя, смерть і воскресіння.

В інших книгах (Діяннях і Посланнях апостолів, Одкровенні Іоанна Богослова — Апокаліпсисі) описується небесне життя Христа, поширення християнства, тлумачиться віровчення, йдеться про страшний суд і кінець світу.

Християнське богослов'я на основі змісту і спрямованості книг Нового Завіту поділяє їх на законоположні (Євангелія), історичні (Діяння), навчальні (Послання) та пророцькі (Апокаліпсис).

Склад Нового Завіту (канон) формувався поступово. Офіційне визнання 26 книг відбулося в 363 р. н. е. на Лаодикійському соборі. У 419 р. Карфагенський собор включив до новозавітного канону двадцять сьому книгу — Апокаліпсис.

Поза каноном перебуває кілька десятків творів, які називають апокрифічними — не визнаними священними у зв'язку з їх сумнівною вірогідністю або невстановленим походженням.

Хоч жодного тексту мовою оригіналу не збереглося, вважають, що всі новозавітні тексти були написані арамейською мовою. Уся термінологія грецька. Грецькою мовою й записано новозавітний канон.

У 1205 р. кентерберійський єпископ С. Ленгтон усі 66 книг Біблії поділив на 1189 розділів. А в XV ст. текст Біблії було поділено на вірші. Усього їх 31 173. Саме в такому вигляді дійшла вона до наших днів.

Біблія містить різні за змістом і формою релігійні та світські твори, які засвідчують різноманітність способів пізнання, осмислення дійсності, формування світоглядних засад, спроб заглянути в майбутнє людства. У ній тісно переплетені реальне та ірреальне, міф і дійсність. Учені вважають, що більшість оповідей має під собою реальну основу, вони є закріпленою в легендах справжньою історією. Попри те, що немало сюжетів вступають між собою в логічну суперечність, вони об'єднані могутнім духовним змістом. Саме тому Біблію вважають книгою книг.

Біблія багата своєю жанровою розмаїтістю, яку формують космогонічні (про виникнення світу, Землі) та етіологічні (про походження явищ природи, суспільного життя) міфи, а також легенди, байки, казки. Епос представлений сюжетно-описовою оповіддю про богатиря Самсона; в історії Йосипа простежуються композиційно-стильові особливості роману, а події у книзі Рут подані у формі, наближеній до новели.

Досить колоритні есе (художньо-публіцистичні твори), представлені у книзі Екклезіастовій. Міцно вкоренилися у свідомість людства приповідки, афоризми. Є в Біблії історичні хроніки, юридичні кодекси, зразки ораторського мистецтва, весільні пісні, інтимна лірика.

Біблія перекладена майже всіма мовами світу, сумарний ЇЇ тираж найбільший у світі. При посиланні на Біблію зазначають не сторінку, а книгу, розділ і вірш, наприклад: Еккл. 2, 5 (книга Екклезіастова, розділ 2, вірш 5).

На українську землю Біблія прийшла з Візантії. У Київській Русі вона (богослужбові тексти) поширювалася у перекладі старослов'янською мовою, здійсненому в IX ст. солунськими братами Кирилом та Мефодієм. У XII ст. було завершено переклад інших її частин.

Попри те, що в Україні було розвинуте книгодрукування, Біблію переписували до XIX ст. Таких книг існує кілька тисяч. Серед найвідоміших — Остромирове Євангеліє, а також Реймське Євангеліє, привезене дочкою Ярослава Мудрого Анною в м. Реймс для вінчання з французьким королем Генріхом І. З друкованих перекладів першим в Україні було видано стараннями Івана Федорова "Львівський апостол" (1574). А "Острозьку Біблію" (1581) вважають першим церковнослов'янським перекладом.

Переклад Біблії українською мовою вперше був здійснений у другій половині XIX ст., що є заслугою Кирило-Мефодіївського братства. Над перекладом Біблії працювали Маркіян ІПашкевич, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Максимович. Помітний доробок у цій царині Пантелеймона Куліша, якого І. Франко критикував за перекладацьку неточність, спричинену слабким знанням давньоєврейської мови, й Івана Пулюя, завдяки яким у 1880 р. вийшло "Святе Письмо Нового Завіту", у 1903 р. — Старий Завіт, а роком пізніше — вся Біблія. Через кілька десятків років до цієї роботи взявся Іван Огієнко (митрополит Іларіон), який у липні 1940 р. завершив її. Повністю Біблію українською мовою було видруковано у 1962 р.

11.06.2011

ru.osvita.ua

Реферат на тему Біблія як пам ятник історії і культури

1. Біблія - найдивовижніша із книг, що існують в світі. 2. Дві групи Біблії: Старий і Новий Заповіт. 3. Джерела П’ятикнижжя. 4. Десять етичних принципів. 5. Етичні заповіді християнства, викладені в Нагірній проповіді Христа. 6. Біблія рясніє науково точними висловами і численними свідоцтвами реального створення. 7. Література

Біблія - найдивовижніша їх книг, що існують в світі. Навряд чи знайдеться в історії писемності інший такий пам'ятник, про який стільки б писали і говорили, як про Біблію. Книга, яку найбільше читають, переведена на велику кількість мов і зухвала самою великою кількістю суперечок, досліджень і вивчень. Першою надрукованою книгою в історії була саме Біблія: саме її латинський варіант, так звану Вульгату, виготовив Гуттенберг на своєму друкарському верстаті. Біблія була однією з перших крупних книг, перекладених іноземною мовою ( Септуагінта, грецький переклад староєврейського тексту Старого Завіту, з'явилася приблизно в 250 році до Р.Х. ) . По числу перекладів, повторних перекладів і переказів у Біблії немає суперників серед всіх книг миру. Британська енциклопедія пише, що « до 1966 року повний текст Біблії був опублікований . на 240 мовах і діалектах. окремі книги Біблії - ще на 739 мовах, що в сумі складає 979 перекладів.». Біблія була написана на неміцному матеріалі. Протягом століть до винаходу друкарського верстата її доводилося багато разів переписувати. Але це не погіршило її стилю, не пошкодило точності, не знищило. В порівнянні з пам'ятниками античної літератури, до нас дійшли більше рукописних копій Біблії, чим будь-яких 10 творів класичної літератури разом узятих. Слово Біблія відбулося від грецької мови « бібліос» - книги. Біблію називають також Священним Писанням. Вона є зборами стародавніх текстів, канонізованих в іудейській релігії і християнстві. Дійсно, Біблія - це не одна книга, але збори книг, кожна з яких має свою назву і особливу специфіку. Всі книги різні за об'ємом, літературному стилю і композиції. Книги Біблії діляться на дві групи: Старий і Новий Завіт. Слово «заповіт» має сенс «договору», союзу ув'язненого між людиною і Богом, який був запропонований Богом Ізраїлю. Ініціатива цього союзу одностороння, тобто повністю залежала від Бога, його чистої, благої волі, волі того, що Дарує. « Ось, Я поставлю завіт Мій з вами і з потомством вашим після вас. Поставлю заповіт Мій з вами, що не буде винищена всяка плоть водами потопу, і не буде вже потопу на спустошення землі». ( Буття 9:9,11). У Євангелії від Матвія (26,27) вустами Христа мовиться: «. І узявши чашу і дякуючи, подав їм і сказав: пийте з неї все, бо це є Кров Моя нового заповіту, за багато виливана в залишення грі-хів.» Якнайдавніша, за часом створення і велика частина Біблії називається Старим Завітом і складається з тридцяти дев'яти книг. Перші п'ять книг: Буття, Результат, Левіт, Числа і Второзаконіє. Ця частина називається також Пятикнижжям. Крім християнства вона признається і в іудаїзмі. Тільки у іудаїзмі вона називається Законом або Торою, тобто ученням. Старий Завіт складений починаючи від 1300 і до 100 р. до н.е. Взагалі, його перші книги мають усну традицію. Інша частина Біблії визнається тільки християнами і називається « Новий Заповіт». Його книги сходять до першого століття н.е. і присвячені новому посланню Христа. На перший погляд Біблія - це зібрання літературних творів, головним чином староєврейських, які були на-писані на протязі близько 1600 років. Автори писали їх в різних країнах, від Італії на заході до Месопотамії, а можливо навіть Персії на сході. Склад цих авторів виключно різноманітний. Їх розділяли не тільки сотні років і тисячі кілометрів, але і соціальні перешкоди. Серед них ми бачимо царів, пастухів, солдатів, законодавців, рибаків, державних діячів, придворних, священиків, пророків, рабина, що живе виготовленням наметів, і лікаря неєврейського походження; крім того, багато авторів не залишили нам нічого, окрім написаних ними фрагментів Біблії, так що ніяких відомостей про них у нас не немає. Сам текст Біблії належить до цілого ряду літературних жанрів. Серед них - історичні замітки, закони (цивільні, кримінальні, етичні, ритуальні), релігійна поезія, дидактичні трактати, лірика, притчі і алегорії, біографії, особисте листування, спогади і щоденники - не кажучи вже про чисто біблейські жанри пророцтва і одкровення. Написана в такому величезному проміжку часу, різними людьми, різного стану і освіти, ця велика Книга, проте є дивно зв'язане,имеющее начало, розвиток і що описує кінець, оповідання. Все 66 книг Біблії доповнюють, пояснюють або переходять один в одного. Почавшись з дня створення світу, Біблія оповідає про гріхопадіння людини і про велику любов Бога, який послав в світ Сина Свого Ісуса Христа, щоб Його жертвою врятувати гинуче людство. Старий Завіт так само можна розглядати і як історію розвитку і життя ізраїльського народу. Все це робить Біблію не просто антологією, а єдиним цілим. Антологію підбирає укладач, а такого укладача Біблії не було. П’ятикнижжя, в тому вигляді в якому воно дійшло до нас є цілісним історико-літературним пам'ятником. Передбачається, що оповідання відноситься за часом не раніше, чим до XIV-XIII ст. до н.е. (саме тоді відбулося одомашнення тварин, що згадується в книзі Буття). Є і ще цілий ряд ознак (географічні назви, традиції) , підтверджуючі таке пропозицію. Вважається, що книгою, яка в 621г до н.е. була знайдена під час ремонту храму в Єрусалимі, і було П’ятикнижжя в тому вигляді, в якому ми його знаємо. Джерелами П’ятикнижжя були історичні перекази «родословія», а також єгипетські і грецькі космогонії і історичні побудови, міфи. П’ятикнижжя увібрало в себе багатовікову традицію народного фольклору, яка була використана з метою затвердження монотеїзму. Монотеїзм (від грач. Mono-один і teus - бог) - єдинобожність, релігія, яку признають, у відмінність від політеізма,єдиного Бога. У Старому Завіті ( Книга Результат) формулюються перші десять етичних християнських заповідей, відомих як декалог ( від грецького deco - десять і logos-слово, поняття) Мойсея і правові встановлення. Згідно Біблії, ці заповіді Бог (Яхве) сповістив Мойсеєві на третьому місяці подорожі по пустелі Синай на Горі Синай. Заповіді з'явилися умовою союзу народу з Богом і Його покровительства. Перша заповідь - про шанування одного-єдиног Бога: «Я - Яхве, твій Бог, який вивів тебе з Країни Єгипетською, з будинку рабства: хай не буде у тебе інших богів перед Моєю особою» (Вих. 20:2,3). Друга - проти поширеного тоді в Ізраїлі шанування ідолів : « Не роби собі статуй і інших зображень того, що на небесах вгорі, і того що на землі внизу, і того,что у воді під землею» ( Вих. 20:4). Третя про колективну родову відповідальність ізраїльтян за гріх і злочини окремої людини: « Я - Яхве, - твій Бог, ревнивий Бог, що мстить за гріхи батьків синам, третьому і четвертому поколінню, що ненавидить Мене і що творить милість тисячам що любить Мене і виконуючим мої веління» (Исх.20:5,6). Четверта -« Не вимовляй імені Яхве, твого Бога»,напрасно(Исх.20:7). П'ята про суботу : «Пам'ятай день отдохновения, щоб святити його. Шість днів трудися і роби всяку свою роботу, а сьомий день - отдохновение ради Яхве, твого Бога,не роби ніякої роботи ні ти, ні син твій,ни дочка твоя,ни твій раб. бо шість днів створив Яхве небеса і землю,море і все,что в нім, і вдався до спокою на сьомий день»(Исх.20-8,11). Шоста - «Почитай отця свого і мати свою,чтобы добре було тобі і щоб збільшити дні твої на землі,которую Яхве, твій Бог,даст тобі» ( Вих. 20:12). Сьома «Не убий»(Исх.20:13). Восьма -« Не перелюбствуй»(Вих. 20:14). Дев'ята - «Не крадь»(Исх.20:15). Десята - « не вимовляй проти свого ближнього помилкового свідчення» (Исх.20:16). Окремо коштує заповідь «Не побажай удома ближнього свого, не побажай дружини ближнього свого. нічого, що належить ближньому твоєму». Її можна очевидно віднести, віднести до вимоги «не крадь» і «не заздри». Сповіщення цих заповідей людям через пророка Мойсея Бог, за переказами, завершив виверженням вулкана: « І важливим народ був свідком громів і полум'я, і звучання труби,и того,что Гора курилось.»(Исх.20:18). Десять етичних принципів,требований, заповідей лягли в основу т.д. Моїсеєва законодавства. Закони, по біблейському переказу, також були продиктовані Мойсеєві Богом з тим, щоб він навчив народ, як жити. Ось деякі з них. Приведена, наприклад, формула відплати за принципом талона : « А якщо (інша ) біда відбудеться, то хай він віддасть душу за душу, око за око, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу, опік за обпік, рану за рану, забив за удар» (Вих. 21:23-25). «Не слідуй за більшістю, щоб створити зло,и не відповідай на суді, згортаючи услід за більшістю, перекручувавши істину»(Исх.23:2). «І хабар не бери, бо хабар засліплює зрячих і перекручує діло правих» (Исх.23:8). « І біднякові не потурай в його судовій справі»(Исх.23:3) Є вказівки і щодо правильного догляду за землею для землероба : « І шість років засівай свою землю і збирай урожай з неї . А на сьомій залиш її необробленою і покинь її . Також поступи з своїм виноградником і з своїми оливка-мі(Исх.23:10,11) ». Мова йшла про необхідність регулярно залишати землю під парами в кінці семирічного циклу землеробських робіт для відновлення родючості ґрунту . Етичні і правові заповіді Мойсея регламентували відношення людини до людини, припускаючи цінність кожного. І в цьому убачався друк Бога, що бажав, щоб люди відносились один до одного Пол людиськи. Найважливішим джерелом християнства є книги Нового Завіту, в число яких, перш за все, входять чотири Євангеліє (греч. Evangelion- блага звістка, благовісті ): « від Матвія» « від Марка» « від Луки» і « від Іоанна». Це оповідання про земне життя Ісуса Христа, у його проповідях, чудесах, смерті (розп'ятті) і воскресінні. Ці книги вважаються богодухновенними тобто напи-саними хоч і людьми,но по навіюванню Святого Духу .Рассмотрим основний зміст вчення про Христа по Євангелію від Матвія . В розділі V переданий зміст знаменитої Нагірної проповіді Христа, в якій сформульовані етичні заповіді хрістіан. Перша - « блаженні жебраки духом, бо їх є Царство Небесне» (Матв. 5:3). « Жебраки духом» - покірливі, які усвідомлюють свою недосконалість і негідність перед Богом і ніколи не думають про те, що вони кращі або свято за інших .  Друга - Христос дещо розширив сенс стародавньої заповіді « не убий» : « А Я говорю вам, що що всякий гнівається на брата совГе марно, підлягає суду.»(Матв . 5:23) Не тільки вбивства, але і незаслужені образи повинні бути покараними, бо ведуть до озлоблення в суспільстві . Третя заповідь в Старому Завіті була така : « Око за око, зуб за зуб». Заповідь Христа мала принципово інший сенс : « А Я говорю вам :не опирайся злому. Але хто ударить тебе в праву щоку, оберни до нього і іншу . І хто захоче судитися з тобою і узяти у тебе сорочку,отдай йому і верхній одяг .( Матів. 5:38-40). Як правило, цій заповіді дається примітивне тлумачення, і немало іронічних усмішок присвячено їй. Але, наприклад, Лев Толстой рахував її ключовий у всьому християнському ученні на тій підставі, що «око за око» ні до чого хорошому не приведе, бо зло породить ще більшу озлобленість, і злість стане всеосяжною і погубить людей. Лиш добро у відповідь на зло здатне поправити справу. Звичайно, мова не йде про те, що потрібно «підставити щоку» для удару, а про те, щоб на насильство відповідати ненасильством, не провокувати нове насильство, не брати участь в нім. Четверта стара заповідь свідчила: « люби ближнього твого і ненавидь ворога твого»; Ісус же істотно її коректує: « А Я говорю, любите ворогів ваших, благословляйте клянучих вас, благодієте що ненавидять вас і молитеся за тих, що кривдять вас і гонящих вас» (Матв. 5:43,44). Ісус радить: будьте подібні до природи, сонця, наприклад, яке рівно сходить і над злими і над добрими; дощу який ллє свої цілющі струмені і на праведних і на неправедних. Яка заслуга говорить Христос любити що люблять вас. Це не вимагає від людини ніяких внутрішніх зусиль. Але якщо любити «ворога свого», це, значить, переглянути всі свої установки, що вимагає нового самовідчуття, нового світобачення. Слідуючи цій заповіді, людина як би піднімається над ситуацією, не йде услід нав’язаної йому ворожнечі і ненависті, залишається вільним в своєму свідомому виборі. Він свідомо приймає послане йому випробування, використовуючи його для самовдосконалення, для культивування в собі любові як одній з найважливіших християнських чеснот. Дякувати ворогам треба за те, що вони дозволили людині зрозуміти, який він насправді, що йому необхідно виправити в собі в процесі етичного самовдосконалення : адже не маючи ворогів,не пройшовши випробувань, не можна дізнатися,что ти із себе вдаєш. Сила твоя- в тобі самому : самовиховання, вічне сходження до висот духу,до любові, упокорювання і вері- ось шлях сьогодення християнина. Зрозуміло, це тільки мала частина заповідей. У Євангелії від Матвія зроблений упор на зіставленні духовних і бездуховних ідеалів, які і дають людині або порятунок, або загибель: « Не збирайте собі скарбів на землі, де міль винищують їх і де злодії підкопують і крадуть» « Ніхто не може служити двом панам. Не можете служити Богові і Мамонові» (Мамона - бог багатства)(Матв. 6:10,24). У Новому Заповіті деякі заповіді Мойсея отримали новий сенс (« не опирайся злому», «любите ворогів ваших»). Тим самим християнство виходило за рамки іудейської релігії і відокремлювало себе від неї, при цьому звертаючись до всього світу. В кінці Євангелія Ісус посилав апостолів йти до людей і проповідувати всім народам: « Отже, йдіть і навчіть всі народи, хрестить їх в ім'я Отця, і Сина і Святого Духу» (Матф.28:19). Етичні заповіді християнства, викладені в Нагірній проповіді Христа, виражали принципово новий погляд на людину: оцінка його духовного потенціалу і морально - релігійних якостей переміщалася від зовнішніх чинників ( від громадської думки, родоплемінних і громадських норм ) всередину свідомості суб'єкта. Чоловік знаходив інший масштаб, інші критерії самооцінки : його внутрішній світ, особова самосвідомість, совість ставали об'єктами самоаналізу, полем боротьби Добра і Зла. Зовнішнє змушення втрачало силу, людина знаходила особисту свободу, право на вибір і право на відповідальність не за те, що зробили інші, а за те, що створив він сам. Біблія містить розсип людської мудрості: - дерево пізнається по його плодах; - не слід вливати нове вино в старе хутро; - немає пророка в своїй вітчизні; - ніхто не може служити одночасно двом панам; - поганить людину не те, що входить в нього, а то, що виходить з вуст його; - не шукай сучок в оці брата твого, спочатку вийми колоду з свого ока; - не людина для суботи, а субота для людини; - не трудящий та не їсть І багато інших « крилаті» вирази. З Біблії черпаються образи і сюжети, що мають загальнолюдський сенс. Кожна епоха, кожен народ чоловік вичитують з « Книги книг» те, що відповідає їх сподіванням, потребам, рівню розвитку, ступеню віри. У Біблії відбивався монотеїстський світогляд, пов’язаний з уявленнями про абсолютність, вездесущності, доброти, незримості єдиного для всіх Бога. Християнський монотеїзм був пов'язаний з виробленням нового світобачення і світогляду, в ко-тором чоловік розглядався як образ і подібність Бога, а мир - як ним створений, такий, що має сенси і цілі свого існування . Християнство створило нове уявлення про історичне буття людини і його будущем- Царстві Божім, до якого увійде преображене богочеловечество. У Біблії викладені нові уявлення про моральність, про свободу волі, про чесноту, гріхи і воздаянії. У книгах Старого Завіту сформульовані вимоги Закона, дотримуючи який люди повинні будувати міжособові відношення . У книгах Нового Заповіту передано учення, яке покликане підказати тим, хто цього хоче,как побудувати своє життя. Бог в християнстві не є віддаленим від людини і абстрактним, а-Отцем, що любить, готовим прийти на допомогу, коли в нім нуждаються. У книгах Нового Заповіту гранично чітко відчувається цінність Любові як сильного відчуття, як космічної сили, як сенсу життя. Вже більше двох тисячоліть мільйони людей звертаються до Біблії в дні страждань або радості, Біблія - джерело і справжньої моральності, і пізнання світу, і самопізнання . Незчисленні в Біблії вказівки на божественну інспірацію писання, ми знаходимо веління Бога записати сказане: « І сказав Яхве Мойсеєві: запиши це в книгу пам'яті.» (Результат). У книзі пророка Ісаї читаний: «Тепер піди, начертай це на дошці у них, і впиши це в книгу, щоб залишилося на майбутній час, назавжди, навіки. висічи в бронзі.»(30:8) У книзі пророка Ієремії підкреслена божественність джерела: « Ти будеш Моїми вустами». Отже, Біблія предстає перед нами як Слово Божіє, і як тако-завиванні воно об'єкт віри. Всякий хто вважає, що можна узяти в дужки віру і прочитати Біблію поглядом ученого, як це можливо по відношенню до текстів Платона і Аристотеля, здійснює неприродну вівісекцію духу, що розділяє його з текстом. Біблія рішуче міняє свій сенс залежно від того, хто її читає, - віруючий або невіруючий в те, що це Слово Божіє. Як би там не було, все ж таки не будучи філософією, в грецькому сенсі цього термина, загальне бачення реальності і людини в контексті Біблії містить в собі цілу серію фундаментальних ідей, в першу чергу філософського плану. Більш того, деякі з цих ідей наділені такою силою, що їх розповсюдження, як серед віруючих, так і невіруючих, необоротним чином змінило духовну зовнішність міра. Можна сказати, що слово Христа, що міститься в Новому Заповіті (яке вінчає пророцтва Старого Завіту), перевернуло все поняття і проблеми, поставлені філософією у минулому, визначивши їх постановку в майбутньому. Іншими словами біблейське послання перетворило позитивним чином як тих, хто його прийняв, так і тих, хто його відкинув, перш за все в діалектичному сенсі, антитетично ( у функції заперечуваної тези), але і в більш загальному сенсі, позначивши духовний горизонт, не належний упраздненію. Таким чином, після дифузії біблейського послання стали можливі три позиції: А) філософський пошук помітності двох сфер - розуму і віри Б) філософствування поза вірою і проти віри В) філософствування у вірі. Філософствування, що ігнорує віру в тому сенсі, неначебто біблейське послання ніколи не заявляло про себе в історії, віднині стало неможливим. Еммануїл Кант, великий кенігсбергський філософ сказав: «Існування Біблії є найбільшим, найвищим благословенням, яке тільки людство коли небудь випробувало». Немає такої області людського знання, такого поняття, яке б, так або інакше, не зачіпалося в Біблії. Цікаво згрупувати у вигляді списку ті численні поняття, які автори Біблії використовують в Писанні, після чого стає ясно, що воно задовольняє всі наші життєві запити. Розглянемо наступні приклади: 1)Спасіння: « Священні Писання . можуть умудрять тебе в порятунок вірою в Христа Ісуса. (2 Тім. 3:15) 2) Вміст в чистоті: « Як хлопцю містити в чистоті шлях свій? Зберіганням себе по слову Твоєму». ( Пс.118:9) 3) Істина: « Освяти їх істиною Твоєю: слово Твоє є істина ( Іоанн 17:17) 4) Праведність: « У серці моєму приховав я слово Твоє, щоб не грішити перед Тобою» ( Пс.118:11) 5) Руководство: « Слово Твоє світильник нозі моїй і світло дорозі моїй» ( Пс.118: 105). 6) Повчання: « Одкровення Панове, вірно, умудряє простих» (Пс.18:8). 7) Мир: « Великий мир у тих, що люблять закон Твій, і немає їм преткновенія» (Пс. 118 :165) 8) Радість: « І було слово Твоє мені в радість і увесеління серця мого» (Иєр.15:16). Цей список можна продовжувати багато разів Біблія дає відповіді на всі випадки життя. « Хай мир прогресує і розвивається, скільки йому завгодно, хай всі галузі людського дослідження і знання розкриваються до вищого ступеня, ніщо не може замінити Біблію, основу всякої освіти і всякого розвитку!»- сказав Гетте. Істинна наукова точність глибина Писання, численні наукові свідоцтва креаційного творення в природі, а так само чудесна взаємозв'язок біблейського бачення світу, яке підтверджується реальними фактами науки; основоположні принципи раз-особистих наук, викладені, в Священному Писанні можуть бути легко зрозумілі. Науку колись рахували средоточенієм пізнаних істин або, щонайменше, сферою, істини, що займається пошуками. Вона має справу з фактами, перевіреними фактами. Раніше основою наукового методу вважали експерименти і спостереження, включаючи реальні прогнози, які можна було перевірити, підтвердити або заперечують за допомогою вимірювання. Біблія рясніє науково точними висловами і багаточисленними свідоцтвами реального створення. Багато біблійських фактичних наукових свідоцтв на тисячі років випередили їх підтвердження ученими, серед найбільш значних біблейських прогнозів щодо сучасної науки є два найбільш універсальних і краще всього доведених принципу науки. Ці два узагальнення - знамениті перший і другий закони термодинаміки. Вони можуть дійсно розглядатися не тільки як наукові закони, але і як божественні закони, які контролюють взаємодії всіх компонентів процесів, що відбуваються у всіх областях науки. Перший закон термодинаміки, можливо, краще відомий як закон збереження енергії. Енергія не може ні створюватися, ні знищуватись. Оскільки кожна річ і кожне явище в основному складається з однієї або більш за форми енергії, перший закон термодинаміки завіряє нас, що в даний час ніщо не створюється і не знищується. Істина, яку він виражає, була сформульована в кінці первозданного творіння (Буття 2:1-3). Після того, як Бог закінчив створення і перетворив все створене у всесвіту в повністю відладжену функціонуючу систему, Він «відпочив». Він припинив свою роботу (тобто енергію) по створенню і ввів нині чинний принцип «збереження» того, що створив. З тих пір Він тримає « все словом сили Своїй» (Євреям 1:3). Фактично ці дії містять те, що ми тепер називаємо першим законом термодинаміки, або законом збереження енергії. Другий закон термодинаміки, універсальний, вживаний до всіх процесів і систем, включаючи живі організми ( виключення з цього закону невідомі ), говорить про те, що розвиток в природі йде « по низхідній» енергії стає менше, складність зменшується, структура стає безладною, інформація безсистемною - все має тенденцію до розпаду, якщо дозволити процесам протікати безперешкодно . Це також віддзеркалення первозданного божественної заяви : « Проклята земля за тебе . бо прах ти, і в прах повернешся».(Буття 3:17-19) Таким чином, два найважливіших загальних і найбільш підтверждених закону науки були наказані Богом при завершенні Його створення і відповідно при оголошенні про Його прокляття творенню. Вони були записані в Писанні за тисячі років до того, як тимчасові учені визнали їх науковими законами. Величезний вплив Біблія зробила на такі види мистецтва, як живопис, архітектура, музика, поезія і ін. Біблейські сюжети послужили темою для безсмертних творінь Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаеля і інших. Серед російських живописців особливо хочеться виділити Андрія Іванова, його знамениті полотна, написані на біблейські теми. «Створення світу» на шести листах зображаються всі шість днів творіння. Вже тут ми відчуваємо своєрідність підходу художника він як би віддається у владу дитячим уявленням про Творця землі, мудрому художнику, який любовно ліпить і прикрашає маленький мир, а потім пожвавив його. «Ходіння по водах» ілюструє відома євангельська розповідь про те, як учні, пливучи в човні, побачили Христа, який йшов поверх моря, що хвилювалося. Христос покликав Петра і велів йти до нього: Петро пішов по воді, але, злякавшись, почав тонути; тоді Христос підтримав його і сказав: « Маловірний! Навіщо ти засумнівався?» «Явище Христа народу», «Нагірна проповідь», «Ангел поражає Захара німотою» і багато інших. Знаменитий поет Жуковський рахував читання і вивчення Нового Заповіту «головним предметом життя». Під впливом читання Євангелія склалося і окріпнуло світобачення Ф.М. Достоєвського. Мільтон писав: « У всій світській літературі немає скарбу, порівняного з Біблією». Промайнули століття. Виникали і рушилися імперії, гинули цивілізації, військові, політичні і соціальні перевороти міняли саму зовнішність землі. Коли євангельська проповідь, подібно до свіжого вітру, увірвалася в дряхліючий античний світ, вона принесла надію спустошеним і таким, що зневірився, вдихнула в них енергію і життя. Християнство з’єднало мудрість Афін і сподівання Сходу з мрією Риму про загальну «згоду»; воно засудило тих, що пригноблюють, прославило жінку, викорінювало рабство. Пізніше в молодих варварських країнах Заходу воно стало опорою гуманності і освіти, примусивши грубу силу визнати духовний і етичний авторитет. У кожну епоху Новий Заповіт знаходив приховані і невичерпні імпульси до творчості. Якщо першими учнями Ісуса були прості галілеяни, то згодом перед Його хрестом схилилися найбільші розуми всіх народів. Його одкровення осяяло думку Августина і Паскаля, любов до нього возводила рукотворні кручі храмів, надихала поетів і творців, викликала до життя могутні звуки симфоній і хоралів. Образ Боголюдини відображений Андрієм Рублевим, Мікеланджело. Рембрандтом; на порозі третього тисячоліття Євангеліє, яке розповідає про Христа, переведене на півтори тисячі мов і розходиться по світу, не поступаючись прославленим творінням людського генія. «І що це за книга, Біблія! Велична і обширна, як мир, укорінена в глибинах всесвіту і висхідна до тайн блакиті з небес! ...Воістину це Слово Божіє, тоді, як всі інші книги миру виражають тільки своє людське мистецтво», - сказав Генріх Гейне.

Література 1.                Бистрова А.Н. Світ культури: (основи культурології) - М.: Новосибірськ: ЮКЕА, 2002.-710 з. 2.                Каган М.С. Системний підхід і гуманітарне знання: Вибр. Ст./ БРЕШУ. - Л.: Видавництво БРЕШУ, 1991.- 383 з. 3.                Історія зарубіжного мистецтва./ під ред. М.Т. Кузьміної, Н.Л. Мальцевої. - М.,1980 4.                Євангелії від Матвія (26,27)

bukvasha.ru

Біблія - священна книга християн (реферат) - Релігієзнавство

Всі течії християнства своїм Свя­тим Письмом вважають Біблію. Вона складається з двох основних частин - Старого та Нового Запо­вітів. Перша, давня частина Біблії - Старий Заповіт, як зазначалося, визнається також іудаїзмом.

Старозаповітна частина Біблії займає 4/5 усього тексту Біблії і відома у двох варіантах. Масоретський текст (Танах), прийнятий в іудаїзмі, написаний дав­ньоєврейською. Він складається з трьох книг:

1) П'ятикнижжя;

2) Пророки;

3) Писання.

Головним є П'ятикнижжя (Буття, Вихід, Левіт, Числа і Повто­рення Закону). Тут йдеться про створення Богом сві­ту і людини, про гріхопадіння Адама та Єви, всесвіт­ній потоп, про заповіт, який заповідав Бог людям, та регламентацію життєдіяльності людини, що викладе­на у відомих десяти заповідях. Старий Заповіт, пере­кладений на грецьку мову (Сегггуагінта), містить 50 книг. До них ставлення християн різне: протестан­ти визнають 39 книг, православні - 11 книг вважа­ють неканонічними, а католики - визнають їх друго-канонічними.

Загалом історія створення старозаповітної части­ни Біблії обіймає період у кілька століть (з IX ст. до н. е. - по 60-ті роки II ст. до н. е.).

У Новий Заповіт, що сформувався протягом І- II ст. н. е., богослови відібрали 27 книг, текст яких є єдиним для усіх християн. Він складається з чотирьох Євангелій - від Матвія, Марка, Луки та Іоанна, в яких розповідається про прихід Спасителя (Месії) Ісуса Христа, про його життя, смерть і воскресіння. В інших книгах (Діяннях і Посланнях апостолів, в Одкровенні Іоанна Богослова (Апокаліпсис)) опису­ється життя Христа, поширення християнства, тлума­читься віровчення, даються пророцтва про страшний суд та кінець світу. Канонізація Нового Заповіту від­бувалася у складній боротьбі.

Наводимо перелік книг та розділів Біблії.

КНИГИ СТАРОГО ЗАПОВІТУ

І. П'ятикнижжя Мойсееве

1. Перша книга Мойсеева: Буття (1 М.)

2. Друга книга Мойсеева: Вихід (2 М.)

3. Третя книга Мойсеева: Левіт (З М.)

4. Четверта книга Мойсеева: Числа (4 М.)

5. П'ята книга Мойсеева: , Повторення Закону (5М.)

Книги історичні

1. Книга Ісуеа Навина (книга Єгошуї) (Єг.)

2. Книга Суддів (Суд.)

3. Книга Рут (Рут)

4. Перша книга Самуїлова (або Перша книга царів) (1 Сам.)

5. Друга книга Самуїлова (або Друга книга царів) (2 Сам.)

6. Перша книга царів (ГЦар.)

7. Друга книга царів (2 Цар.)

8. Перша книга хроніки (1 Хр.)

9. Книга Ездри (Езд.)

10. Книга Неємії (Неєм.)

11. Книга Естер (Ест.)

ІІІ. Книги навчальні і поетичні

1. Книга Йова (Йов.)

2. Книга Псалмів (Пс.)

3. Книга Приповістей Соломонових (Пр.)

4. Книга Екклезіястова, або Проповідника (Еккл.)

5. Пісня над піснями Соломона (Пісн.)

IV. Книги пророцькі

а) Книги великих пророків

1. Книга пророка Ісайї (Іс.)

2. Книга пророка Єремії (Єр.)

3. Плач Єремії (Плач)

4. Книга пророка Єзакіїля (Єз.)

б) Книги малих пророків

1. Книга пророка Даниїла (Дан.)

2. Книга пророка Осії (Ос.)

3. Книга пророка Йоїла (Йоїн)

4. Книга пророка Амоса (Ам.)

5. Книга пророка Овдія (Ов.)

6. Книга пророка Йони (Йона)

7. Книга пророка Михея (Мих.)

8. Книга пророка Наума (Наум)

9. Книга пророка Авакума (Ав.)

10. Книга пророка Софонії (Соф.)

11. Книга пророка Огія (Ог.)

12. Книга пророка Захарія (Зах.)

13. Книга пророка Малахії (Мал.)

КНИГИ НОВОГО ЗАПОВІТУ

І. Чотири Євангелія

1. Євангеліє від св. Матвія (Мт.)

2. Євангеліє від св. Марка (Мр.)

3. Євангеліє від св. Луки (Лк.)

4. Євангеліє від св. Іоанна (Ів.)

II. Книга історична 1. Діяння святих апостолів (Діяння)

III. Послання апостола Павла

1. Послання св. апостола Павла до римлян (Рим.)

2. Перше послання апостола Павла до коринфян (1 Кор.)

3. Друге послання апостола Павла до коринфян (2 Кор.)

4. Послання св. апостола Павла до галатів (Гал.)

5. Послання св. апостола Павла до ефесян (Еф.)

6. Послання св. апостола Павла до филип'ян (Фил.)

7. Послання св. апостола Павла до колосян (Кол.)

8. Перше послання св. апостола Павла до солунян (1 Сол.)

9. Друге послання св. апостола Павла до солунян (2 Сол.)

10. Перше послання св. апостола Павла до Ти­мофія (1 Тим.)

11. Друге послання св. апостола Павла до Ти­мофія (2 Тим.)

12. Послання св. апостола -Павла до Тита (Тит)

13. Послання св. апостола Павла до Филимона (Филим.)

14. Послання до євреїв (Євр.)

IV. Соборні послання

1. Соборне послання св. апостола Якова (Як.)

2. Перше соборне послання св. апостола Петра (1 Петр.)

3. Друге соборне послання св. апостола Петра (2 Петр.)

4. Перше соборне послання св. апостола Іоанна (Іів.)

5. Друг6 соборне послання св. апостола Іоанна (2 Ь.)

6. Третє соборне послання св. апостола Іоанна (З Ів.)

7. Соборне послання св. апостола Юди (Юд.)

V. Книга пророцька

Об'явлення св. Іоанна Богослова (Об.)

Крім канонічних, православні і католицькі видання Біблії включають твори Старого заповіту, які не увійшли до закону. Ось їх назви: 2 і 3 Ездри, Товит, Юдіф, Пре­мудрість Соломона, Премудрість їсуса, сина Сирахова, Послання Єремії, Варух, 1-2 Маковейські.

Аналіз знайдених рукописів Старого і Нового за­повітів засвідчує, що 66 книг, з яких складається Біблія, не були поділені на розділи, вірші, не було па­ралельних посилань, і читання, розуміння та перепис тексту були ускладненими. Тому цілі групи про­фесійних священиків займалися цією працею.

Якщо написання книг Біблії завершилося у II ст., а утвердження канону - наприкінці IV ст., то поділ на розділи почався значно пізніше. Кен-терберійський архієпископ Стефан Ленгтон 1205 р. упорядкував біблійний текст за розділами - спо­чатку латинський переклад Старого Заповіту (Вуль-гату), який він поділив на 929 розділів, потім - новозаповітні грецькі рукописи, які він поділив на 260 розділів. Таким чином, 66 біблійних книг поді­ляються на 1189 розділів.

Поділ Біблії на вірші відбувся лише у XV ст. Спо­чатку рабин Натан, який 1448 р. поділив на вірші єв­рейський Старий Заповіт, а згодом - французький Друкар Робер Етьєн (Стефанус), який 1551 р. у Масній друкарні в Парижі видав грецький Новий За­повіт з поділом на вірші. Біблія поділена на 31 173 вірші.

Таким чином, лише у другій половині XVI ст. Біблія набула сучасного вигляду.

Відомо, що всі книги Біблії поділяються на ка­нонічні, неканонічні та апокрифи. Неканонічні книги вважаються лише літературою так званого біблійного кола, корисною для навчання. Апокри­фи розглядаються, як твори, що не мають віроповчального авторитету.

Найважливіші з іудейських апокрифів такі: 4-а книга Макавеїв, книга Єноха, книги Ювілеїв, Псалми Соломона, Вознесіння Мойсея та ін.

До новозаповітних апокрифів належать: Повчання 12 Апостолів (Дидаха), Послання Варнави, 1 і 2-е По­слання Климента до коринфян, Пастор Герма, Апо­каліпсис Петра, Діяння Павла, Послання Полікарта до филип'ян. Сім Послань Ігнатія, Євангеліє від Псевдо-Матвія, Протиєвангеліє від Якова, Євангеліє Народження Марії, Євангеліє від Никодима, Єван­геліє дитинства Спасителя, Історія теслі Йосипа.

Єврейський Палестинський канон Старого За­повіту чітко відокремив Святе Письмо від апокрифів і світської літератури.

При посиланні на Біблію не даються сторінки, а вказуються книга, розділ і вірш, наприклад: Еккл. 2.5 - означає: що книга Екклезіяста, розділ 2, вірш 5; Мт. 6.11 - Євангеліє від Матвія, розділ 6, вірш 11.

Останнім часом зріс читацький інтерес до суті християнського віровчення, тому ми пропонуємо в стислій формі настанови Біблії з цього приводу.

Десять заповідей Божих.

1. Я Господь Бог твій, не будеш мати інших богів, крім Мене.

2. Не роби собі ідола або чогось подібного до того, що на небі вгорі, або на землі долі, або в водах під землею, і не вклоняйся їм, і не служи їм.

3. Не взивай даремно імені Господа Бога твого.

4. Пам'ятай день святий святкувати: шість днів працюй і роби в них усі діла свої, а день сьомий - свято Господу Богу твоєму.

5. Шануй отця свого і матір свою - добре тобі буде і довго житимеш на землі.

6. Не вбий.

7. Не перелюбствуй.

8. Не кради.

9. Не свідчи ложно на свого ближнього.

10. Не жадай жони приятеля свого, не жадай до­му ближнього свого, ані поля його, ані слуги його, ані вола його, ані осла його, ані всякої скотини його, ні чогось іншого, що є в ближнього твого.

Дві головні заповіді Божі

1. Возлюби Господа Бога Твоєго всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всею мислію твоєю.

2. Возлюби ближнього (Мт. 22, 37, 39).

твого, як самого себе

Обов'язки християнина

1. Неділі і свята святкувати.

2. У неділю і свята відвідувати церкву і побожно брати участь у службі Божій та інших церковних бо­гослужіннях.

3. Установлених святою Церквою постів додержу­вати.

4. Принаймні один раз на рік, у св. Великий піст, сповідатися і причащатися св. Тайн.

5. Весілля в заборонений св. Церквою час не справляти.

Сім святих, таїнств, які визначають повноту і досконалість благодаті Божої

1. Хрещення.

2. Миропомазання.

3. Сповідь.

4. Євхаристія.

5. Священство.

6. Шлюб.

7. Єлеосвячення.

Основи віри, які кожний -християнин повинен знати і в них, вірувати

1. Є один Бог, Який з любові Своєї все створив і всім керує.

2. Бог є справедливий Суддя, що за добро наго­роджує, а за зло карає.

3. Бог — Один, в трьох Особах: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий, або Пресвята Трійця.

4. Син Божий став чоловіком, страждав, вмер на хресті і воскрес для нашого спасіння.

5. Господь Ісус Христос заснував Єдину Соборну і Апостольську Церкву, в якій здійснюється спасіння людини.

6. Спасіння людини здійснюється Благодаттю Бо­жою.

7. Благодать Божа конче потрібна для нашого спасіння.

8. Є вічне життя і воскресіння мертвих.

Плоди Духа Святого

1. Любов.

2. Радість.

3. Мир.

4. Довготерпіння.

5. Благодать.

6. Милосердя.

7. Віра.

8. Кротість.

9. Стримуваність.

Три головні християнські чесноти

І. Віра.

2. Надія.

З. Любов.

Сім дарів Духа Святого, якими духовно квітне і благоприкрашається

Церква Христова

1. Дух страху Божого (синівське благоговіння пе­ред Богом).

2. Дух пізнання (дар пророчий і пастирський).

3. Дух сили (дар сили духовної, кріпость душі і сила волі).

4. Дух поради (дар духовного водительства, на­ставництва).

5. Дух розуміння (чуйність душі до всього доброго й святого).

6. Дух мудрості (уміння жити за заповідями Бо­жими).

7. Дух Господній (дар благочестя й праведності). Дари Духа Святого ми повинні самі здобувати мо­литвою, вірою та добрими ділами.

Гріхи смертні з протилежними їм чеснотами

1. Гордість — Смиренність.

2. Захланність — Щедрість.

3. Нечистота — Чистота.

4. Заздрість — Доброзичливість.

5. Нестриманість — Поміркованість.

6. Гнів — Лагідність.

7. Лінивство — Працелюбність.

Блаженства євангельські

1. Блаженні вбогії духом, бо їхнім є Царство Не­бесне.

2. Блаженні ті, хто плачуть, бо вони втішаться.

3. Блаженні тихії, бо вони залишать слід на землі.

4. Блаженні голоднії й спраглі справедливості, бо вони вдовольняться.

5. Блаженні милостивії, бо вони помилувані будуть.

6. Блаженні чистії серцем, бо вони Бога бачитимуть.

7. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.

8. Блаженні переслідувані за праведність, бо їхнім є Царство Небесне.

9. Блаженні, коли ганьбитимуть вас і проганяти­муть, і наговорюватимуть всяке лихе слово на вас Мене ради.

ЛІТЕРАТУРА

Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. — К., 1989.

Губаржевський І. Основи українського православ'я. — Чи­каго, 1970.

Дорошенко Д. Короткий нарис історії християнської церк­ви. — Вінніпег, 1970.

Історія православної церкви в Україні: Збірка наукових праць. — К., 1997.

Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / За ред. А. М. Колодного, П. Л. Яроцького. — К., 1999.

Реферат на тему: Біблія - священна книга християн (реферат)

5ka.at.ua

Смотрите также

• 
  Скифы реферат
• 
  Реферат скифы
• 
  Жазу реферат
• 
  Реферат оспа
• 
  Оспа реферат
• 
  Реферат керамика
• 
  Рахманинов реферат
• 
  Резюме реферат
• 
  Реферат онтогенез
• 
  Реферат 1с
• 
  Реферат экстремизм