wreferat.baza-referat.ru

Реферат Флора і фауна літом

Астрономічним початком літа вважають 21 або 22 червня — день літнього сонцестояння. У цей день у північній півкулі нашої планети встановлюється найдовший день і найкоротша ніч. Кін­цем літа астрономи вважають 22 вересня — день осіннього рівно­дення.

Фенологи вважають початком літа цвітіння рослин на луках (початок червня), а кінцем — відліт перших зграй журавлів (кі­нець серпня).

Влітку на нашу півкулю надходить інтенсивне сонячне промін­ня, у зв'язку з чим пишно розквітає рослинність, цікаві зміни від­буваються в неживій природі.

Найтеплішим літнім місяцем вважається липень. Протягом дня під дією сонячної радіації поверхня землі й навколишні пред­мети нагріваються настільки, що за ніч не встигають віддати теп­ло. Тому в липні бувають найтепліші ночі. В другій половині серп­ня ночі вже часто холодні. Коли вдень земля добре прогрівається, а вночі охолоджується, на рослинах, навколишніх предметах з'яв­ляється роса — продукт конденсації водяної пари, що утворилася як результат охолодження.

Влітку досить часто бувають зливи. Літні дощі, на відміну від осінніх, починаються бурхливо і тривають недовго. В жаркі дні дощові краплини особливо великі, Це пояснюється тим, що під впливом сильних висхідних течій повітря дощові краплини в хма­рах збільшуються, аж поки не подолають опору.

Інколи влітку випадає град. Він утворюється у хмарах вертика­льного розвитку. Основу градини становить сніжна крупа. Під впливом сильних висхідних течій повітря градина кілька разів пе­реміщується в хмарі вгору, вниз, щоразу обростаючи новим льодя­ним чи сніжним шаром. Вона збільшується доти, поки не подолає висхідних течій повітря.

Влітку можна спостерігати багато цікавих світлових явищ в атмосфері. Чи не найцікавішими з них є зорі, веселка.

З'являються зорі вранці і ввечері перед сходом і заходом сон­ця. Зорі бувають червоні і жовті. Явище зорі пояснюється тим, що косе сонячне проміння, проходячи через товстий шар атмосфери, заломлюється в краплинах вологи. В жарку погоду, коли в по­вітрі буває багато водяної пари, зорі особливо яскраві, червоні. Жовто-золотистими зорі стають з надходженням холодного по­вітря.

Інколи під час дощу можна побачити веселку. Вона утворює­ться також внаслідок заломлення сонячних променів у краплинах води.

В теплі літні дні на небі можна побачити різноманітні гарні хмари — від високих, прозорих перистих до химерних і мінливих — купчастих. У дощові дні небо застилають низькі шаруваті хмари.

Літні явища в рослинному світі. Наявність достатньої кількос­ті тепла, вологи, світла сприяє пишному розвиткові рослин.

На більшості дерев улітку достигає, а у деяких і розповсю­джується насіння. Особливо багато ми бачимо завжди легких то­полиних пушинок з маленьким насінням. Одне дерево тополі дає 20—30 млн. насінинок. Вітер підхоплює легеньке насіння з чубчи­ком і відносить за тисячі кілометрів від материнської рослини. На­решті насіння десь падає і, якщо умови сприятливі, проростає. Проте це відбувається дуже рідко, майже все насіння гине. В кри­хітного насіння паросток невеликий. Він не може протидіяти спеці, вітру. Тільки за винятково сприятливих умов він дасть початок но­вій повноцінній рослині. Ось чому ці дерева змушені давати міль­йони насінин. Хай десятки мільйонів загинуть, але якась одна рослинка виживе, і рід тополиний буде продовжений.

Невелика кількість дерев улітку цвіте. На початку червня до­цвітає робінія. В середині червня починає цвісти липа, катальпа.

Продовжують цвісти деякі лісові кущі і кущики — шипшина, малина, чорниці. На кущах, що відцвіли, починає утворюватися насіння. Друга половина червня і липень — пора визрівання бага­тьох лісових ягід. Надзвичайно гарно виглядають улітку лісові галявини, узлісся, на яких можна кожного разу знайти нові кві­тучі трав'янисті рослини. Саме в цей час виділяється серед трав світло-пурпуровим суцвіттям буквиця лікар­ська, сама назва якої свідчить про її викорис­тання.

У червні в лісах починається збір їстівних грибів — лисичок, сироїжок. Поруч з ними можна знайти і отруйні — бліду поганку, не­справжні опеньки, мухомор червоний.

Червень — період масового цвітіння луч­них рослин. Саме в цей час луки перетворюю­ться у багатокольорові килими. Трави в цей період найбільш поживні, тому їх і скошують, запасаючи на зиму сіно.

У другій половині червня — в липні цвіте більшість рослин водойм. Особливо вражає цвітіння латаття білого. Вдень на блакитному дзеркалі води розкриваються чудові білосніж­ні квітки. З 17 год. і до 10 ранку квітки їхні закриті. Відкриваються вони лише в ясну, со­нячну погоду. Це пристосування для збере­ження пилку, яким може зашкодити роса або дощ.

Рослинність степів улітку не така вже багата, і все ж у червні степи уквітчані шавліями, залізняком, місцями квітучим катраном, волошками степовими. Пізніше степ вигорає, залишаються рослини, добре пристосовані до недостат­ньої кількості вологи.

На болотах у червні закінчується цвітіння журавлини. Висти­гають ягоди в кінці літа на початку осені.

Літо — пора масового цвітіння декоративних однорічних, дво­річних і багаторічних рослин у наших парках і скверах, їх кра­са — вишуканість форм, кольорова гама не залишають нікого байдужим.

Літні явища у житті тварин. У житті тварин літо — період роз­множення, вигодовування і виховання потомства.

Цікаві спостереження за дощовими червами, багатьма видами комах можна провести на ділянці дитячого садка: в квітнику, саду, на городі. Різні види джмелів, бджіл, метеликів (адмірали, біла­ни, бражники тощо) кружляють над квітами, ласуючи нектаром. На листках дерев, кущів можна побачити гусінь метеликів, личи­нок жуків-листоїдів, попелиць та інших комах.

Бурхливе життя спостерігається влітку на водоймах. Повільно пересуваються по дну перлівниці, на поверхні води зависають ставковики, котушки, на дні неглибоких прозорих ручаїв повзають личинки ручайників, поверхнею води швидко мчать водомірки.

Під час прогулянок у ліс цікаво показати дітям жука-олєия, великого дубового вусача, жуків-короїдів, поспостерігати за му­рашниками, за пурхаючими на узліссях та лісових галявинах мете­ликами.

У риб влітку майже закінчується нерест. Мальки риб виводять­ся у мілких місцях, що утворюються під час розливу річок. Часом трапляється так, що рівень води в річці швидко знижується і ри­б'яча молодь залишається у відрізаних від річки мілких місцях, які швидко пересихають. У таких випадках треба прокопати до річки рівчачок або виловити мальків з невеликих калюж і пере­нести в річку або ставок.

Плазуни влітку відкладають яйця.

У житті птахів літо — напружена пора виведення й вигодову­вання пташенят. У червні у багатьох горобиних пташенята вже залишають гнізда й розпочинається друга яйцекладка. Горобці, синиці за літо виводять потомство 2—3 рази. Вигодовуючи пта­шенят комахами, вони їх знищують у величезній кількості.

Гніздові птахи дуже самовіддано захищають пташенят. Є ба­гато таких, які переключають увагу переслідувачів на себе, при­кидаючись пораненими, щоб відвести небезпеку від пташенят.

У більшості ссавців літом підростають малята, переходять до самостійного способу життя.

В середині літа народжуються малята у їжаків, їжачиха влаш­товує гніздо серед густих заростей кущів, піклується про дитин­чат. Народжують 1—2 дитинчати кажани.

За літо двічі виводять потомство зайці і білки. У ведмедів влітку відбувається парування. Ведмедиця на цей час залишає сво­їх підрослих ведмежат, а потім знову повертається до них.

Червень відзначається більш масовим цвітінням трав'янис­тих рослин. Проводячи екскурсії і цільові прогулянки в ліс, можна познайомити дітей з веронікою дібровною, рідкісними росли­нами наших лісів — любкою дволистою, зозулиними черевичками, а також дзвониками, грушанкою, квасеницею, гвоздикою дельтовидною, в'язелем, геранню, звіробоєм, материнкою.

Вероніка дібровна. Квітки невеликі, але їх багато. Пелюстки яскраво-блакитного кольору з темними жилками. Коли розцвітають китиці вероніки дібровної, лісові галявини і узлісся стають дуже нарядними. Зацвітає вероніка в травні і цвіте майже все літо. Свою назву квітка, мабуть, одержала від гарного діво­чого ім'я — Вероніка. Вероніка дібровна радує нас своєю красою і є ще лікарською рослиною.

З словом «орхідея» у багатьох пов'язано уявлення про тропіч­ний ліс. Проте орхідеї є і в наших лісах, правда, залишилося їх дуже мало. Всі вони підлягають охороні і занесені до Червоної книги. Одна з найкрасивіших — любка дволиста. Впізна­ти її можна за двома великими овальними листками і довгою китицею білих запашних квітів на квітконосі. Великі зеленувато-білі незвичної форми квітки схожі на метеликів. Квітки мають чудовий запах, тому в деяких місцевостях любку дволисту назива­ють нічною фіалкою. Білий колір квіток і сильний запах приваб­люють нічних метеликів, які запилюють рослину. Любка — окраса нашої природи, лікарська рослина.

Дзвоники. У червні наші ліси прикрашають різні види дзвони­ків. Зустріч з цими рослинами завжди радісна. Найкрасивіший і найкрупніший з них — дзвоник персиколистий; з округ­лими листками у розетці — дзвоник круглолистий; є дзвоник кропиволистий тощо. Побачивши в лісі дзвоники, вихователь може розповісти дітям, що вони зацвітають у перший місяць лі­та — у червні. На високому стеблі розгойдуються красиві фіолетово-блакитні дзвоники. Здається, що зашумить вітер і ми почуємо ніжний дзвін. Вони прикрашають ліс, в їхніх квітках ховаються під час дощу маленькі лісові жителі — комахи. Відцвіте квітка, і на її місці визріває насіння в коробочці. Відкриваються отвори а я верхівці коробочки, і розлетиться навкруги насіння. Воно проросте, а на другий рік зацвіте. Щоб дзвоники завжди милували нас своєю красою, їх треба берегти.

Грушанка круглолиста є звичайною рослиною хвой­них і листяних лісів. Показати її дітям вперше найцікавіше ран­ньою весною, коли зійшов сніг. Саме тоді грушанка може здиву­вати своїми темно-зеленими округлими шкірястими листками, які перезимували зеленими. Проте найкрасивішою грушанка буває у червні, коли викидає довгу квіткову стрілку і на ній гарні білі квітки, які за ніжним запахом трохи нагадують конвалію. Можна запропонувати дітям подумати, чому рослина називається грушанкою. Дійсно, її округле листя нагадує листки груші.

Квасениця. Є цікавим об'єктом спостережень у лісі. Це витон­чена рослина з яскраво-зеленими трійчастими листками на довгих черешках, цвіте в кінці травня рожевуватими п'ятипелюстковими квітками. Треба розповісти дітям про цікаві властивості квасени­ці: листочки її у спеку спускаються і згортаються, зменшуючи ви­паровування. Квасениця — живий барометр. У дощову і холодну погоду листочки опускаються, притискаючись один до одного і до черешка. Квасениця — їстівна рослина.

Гвоздика дельтовидна. У червні лісові галявини і узлісся прикрашають червоні квітки цієї гарної рослини. Ось як можна роз­повісти про неї дітям:

«Гордо тримаються на струнких стебельцях яскраві квітки, схожі на зірочки. Здається, що якийсь вправний майстер старанно вирізав їхні витончені пелюстки. Зелені листки гвоздики вузенькі і довгасті. Майже все літо можна бачити серед різнобарвного лісо­вого килима яскраві і ніжні гвоздички. Гвоздика корисна для лю­дей і як лікарська рослина».

Крім гвоздики дельтовидної в лісі можна зустріти гвоздику стиснуточашечну з рожевими або майже білими квітками, гвозди­ку Борбаша тощо.

В'язіль барвистий гарно виглядає серед рослин на узліссях. Його чіпкі стебла, спираючись на інші рослини, наче по драбині, піднімаються вгору. На довгих тонких квітконосах роз­ташовуються рожевувато-білі кулясті квітки. В'язіль не лише окра­са природи, це — медонос і лікарська рослина.

Герань. Різні види гераней прикрашають наші ліси і чи не най­красивіша з них — герань криваво-червона. її яскраво-червоні п'ятипелюсткові квітки гарно виглядають серед різьбленого ажурного листя. Здалеку вони здаються яскравими вогниками, які подекуди спалахують серед трав'янистого килиму лісу. Герані є окрасою лісу не лише влітку. Восени вся рослина червоніє, наче обгорнута полум'ям. У цей час можна зібрати гарне червоне листя для аплікацій. Герань криваво-червона — бажана рослина кутка лісу дитячого садка, якому вона надасть барвистості. Герань є окрасою нашої природи, а також лікарською рослиною. Крім ге­рані криваво-червоної в лісах зустрічається герань лісова, герань Робертова.

Звіробій звичайний. Улітку на галявинах серед зарос­тей кущів часто зустрічається звіробій. Можна розповісти про нього дітям так:

«На високому стеблі, що розгалужується вгору, розцвітає ба­гато яскравих жовтих квіток, подібних до маленьких зірочок. Звіробій прикрашає наші ліси. Бджоли збирають з його квітів солодкий нектар. А ще корисніший звіробій як лікарська рослина. Ось чому цю рослину треба берегти».

Материнка звичайна. Розповідь про материнку, що досить часто зустрічається в наших лісах, може бути такою:

«Серед лісових трав материнка помітна своєю висотою та лі­лувато-рожевими суцвіттями дрібних пахучих квіток. Починає квіт­нути в червні і прикрашає ліс майже все літо. В пахучих квітах материнки бджоли знаходять нектар. Для людей ця рослина дуже корисна як лікувальна. Відвар материнки дають пити дітям, щоб вони скоріше позбулися кашлю».

У липні кількість цвітучих рослин зростає. В цей час на узліссях, галявинах можна показати дітям енотеру, пижмо, пер­стач, очиток, мальву, іван-чай, золототисячник, позбирати ягоди костяниці. Розкішні в середині літа папороті. З них ми і почнемо розповідь.

Папороть. У наших лісах зустрічається чимало папоротей. Досить поширеними є дріоптеріс чоловічий, безщитник жі­ночий, орляк звичайний. Спостереження за папоротями краще розпочинати в травні, коли вони починають розвиватися. Молоді листки у всіх папоротей завжди скручені і мають вигляд равлика. В середині травня листки починають розкручуватися і пластинка листка, або вайя, поступово розпрямляється від основи до верхівки. Ось як приблизно можна побудувати розповідь про папороть:

«Папороті прикрашають будь-який ліс. Їх красиві, мережані світло-зелені листки наче спеціально вирізані вправною майстри­нею. Ростуть папороті під деревами, серед чагарників, на лісових галявинах і узліссях. Вони не бояться затінення. Взимку листя папороті відмирає, а в землі залишається кореневище. Навесні кореневище пробуджується і знову розгортається ніжне мереживо листя. Спробуйте знайти у папороті квітки. Це неможливо, бо па­пороті ніколи не цвітуть. Папороті не лише окраса лісу, вони ще потрібні людині як лікарські рослини».

Слід відзначити, що у молодому віці папороті легко витриму­ють пересаджування і, отже, їх можна мати в кутку лісових рослин.

Енотера дворічна приваблює 4-пелюстковими квітка­ми, розміщеними на верхівці прямого міцного стебла. Це медо­носна рослина. У кожній квітці є велика краплина нектару, якої вистачає для бджоли. У народній медицині вона використовується .як лікарська рослина. Коріння енотери можна споживати в їжу як сирим, так і вареним.

Пижмо. Добре запам'ятовується дітям пижмо — висока рослина з прямостоячим стеблом, що розгалужується вгорі, з гарними пір­частими листками, з своєрідним запахом. Зібрані на верхівці яскраво-жовті квітки нагадують дітям маленькі ґудзики. Розпо­відаючи про значення пижма, вихователь повинен підкреслити, що це лікарська рослина. Настоєм або порошком з пижма знищують шкідників садів і городів.

Перстач. На узліссях, у чагарниках можна показати дітям перстач прямостоячий, або калган, його п'ятилопатеві лист­ки у поєднанні з жовтими квітками виглядають дуже привітно. Калган полюбляє оселятися на зволожених місцях. Це цінна лікарська рослина, яку здавна використовують при болю у жи­воті.

Очиток. На добре освітлених місцях, на узліссях можна пока­зати дітям наші вітчизняні кактуси — очиток пурпуровий, очиток їдкий, молодило. Очиток пурпуровий приваблює увагу яскравими рожевуватими дрібними квітками, зібраними в густі суцвіття. Показуючи дітям м'ясисті сизуваті листки, цікаво розповісти, що з них рослина запасає воду, тому може рости на тих місцях; де вологи мало.

Нерідко трапляється і очиток їдкий. Це низенька рос­лина, пагони якої густо вкриті дрібними соковитими листочками; Розглядаючи дрібні жовті квітки, слід відмітити, що на них багато бджіл збирає нектар. Тварини її не їдять, бо вона отруйна. Обидва очитки медоносні, лікарські і декоративні рослини, їх можна са­дити на альпійських гірках.

Молодило шорстке легко пізнати за розетками з соковитих м'ясистих листків. Цвіте воно рідко, плодоносить раз у житті і гине. Ця світлолюбна декоративна рослина також вико­ристовується для альпійських гірок.

Мальва — гарна рослина, приваблива своїми великими роже­во-білими квітками. Вона є окраса лісу і лікарська рослина.

Іван-чай вузьколистий росте на лісових галявинах. Влітку на його високих прямих стеблах загораються наче малинові свічки. Вони помітні здалеку і приваблюють бджіл. Най­частіше іван-чай оселяється на лісових зрубах, згарищах, біля пнів. Свою назву він дістав тому, що листям іван-чаю заварювали чай. І зараз ті, хто любить пити лісовий чай, сушать листки іван-чаю, малини, суниці, звіробою. Чай допомагає людям стати здо­ровішими. Отже, іван-чай є окрасою природи, медоносом, ліку­вальною рослиною.

Золототисячник прикрашає лісові галявини своїми дрібними яскраво-рожево-червоними квітками, подібними до гвоздики, не вибагливий до грунту, довго цвіте. Золототисячник є цінною лікар­ською рослиною.

Костяниця. Багато хто приймає її за кущ, хоча це трав'яниста рослина з лежачими і прямостоячими пагонами. На самому по­чатку літа можна показати дітям, як вона цвіте білими квітками. Проте найбільше радощів принесе дітям зустріч з цією рослиною в середині літа — у липні — серпні, коли, наче дорогоцінне камін­ня у смарагдовій оправі, червоніють ягоди. Вони кислі і приємні на смак, їх сік нагадує сік граната. Тому і називають костяницю північним гранатом. Навчивши дітей розрізняти костяницю, слід розповісти їм, що це цінна рослина. Ягоди її містять багато ко­рисних для людини вітамінів, їх вживають свіжими, варять ком­пот, варення. В лісі слід бережно ставитися до костяниці, не ви­топтувати її пагонів.

Цмин пісковий. З червня і до жовтня в лісах квітує цмин піс­ковий. Ось як можна розповісти про нього дітям: «Цмин пісковий називають ще безсмертником. Таку назву рослина одержала через те, що її квітки довго зберігаються сухими. Росте цмин в соснових лісах, на піщаних схилах, горбах, де багато сонця. Він не боїться посухи: його стебло і листя вкриті білим повстистим опушенням, яке захищає рослину. На стеблі багато довгих на кінцях закруг­лених листочків. Квітки яскраво-жовтого кольору, їх багато на одному стебельці і розташовані вони так, що нагадують букетики. Зацвітає цмин влітку і цвіте до пізньої осені. Золотаві квіти цмину прикрашають ліс. Цю рослину цінують ще за її лікарські властивості».

У серпні — вересні в лісах продовжують квітнути трав'я­нисті рослини. Під час екскурсій і прогулянок у вихователя є значний вибір для продовження роботи з ознайомлення з лісовими рослинами. В лісі можна знайти квітучі гвоздики, енотеру, мате­ринку, звіробій, пижмо, цмин тощо.

Четвертий ярус лісової рослинності займають мохи. Це меш­канці вологих місць. Вони поширені у соснових та мішаних лісах Полісся. Серед них зустрічається плевроцій Шребера, дікран зморшкуватий, зозулин льон. Розповідаючи дітям про мохи, вихователь повинен підкреслити, що вони частіше живуть там, де багато вологи.

bukvasha.ru

Реферат Флора Москвы

Реферат на тему:

План:

• 1 История изучения флоры Москвы
• 2 Таксономическая структура флоры
• 3 Биоморфологическая структура флоры
• 4 Динамика флоры города
• 5 Сохранение природного и природно-культурного наследия
• 6 Редкие, охраняемые виды растений во флоре города Москвы
ПримечанияЛитература

1. История изучения флоры Москвы

История изучения флоры города Москвы тесно связана с изучением флоры России и Подмосковья. Территория Подмосковья и Москвы считается одной из наиболее изученных в флористическом отношении районов России.

Огромное влияние и на интенсивность и качественность флористических исследований оказали такие академические фундаментальные сводки, как 4-томная «Flora Rossica» («Флора России», опубликованная на латинском языке К. Ф. Ледебуром в 1841—1853 годах) и, конечно, 30-томная «Флора СССР» (1934—1964), авторами которой были многие выдающиеся советские ботаники. Определяющую роль в изучении московской флоры, накоплении обширных гербарных материалов сыграли ученые московских научно-исследовательских институтов и вузов, в том числе Московского университета. Подробное представление об истории изучения флоры и растительности территории современной Московской области, включая и город Москву, содержится в обстоятельной сводке «Флора и растительность Московской области. (История изучения и аннотированная библиография)»[1].

Интерес к растениям, окружающим человека был всегда. Первоначально этот интерес диктовался потребительскими целями, изучением пищевых, лекарственных, технических свойств растений, но постепенно с ростом численности населения и его плотности человек переходит к производственной деятельности, от поиска и сбора полезных растений — к их культивированию.

Начиная с VIII века проникшие в Подмосковье славяне стали строить деревни и города, занимаясь земледелием, скотоводством, охотой, рыболовством, промыслами и ремёслами. До конца XV века Москва состояла из отдельных частей, связанных речными долинами, между которыми сохранялись участки естественной растительности, чередующихся с сельскохозяйственным ландшафтом. К этому периоду относятся первые отрывочные сведения о лесных и заболоченных пространствах в окрестностях Москвы, которые можно было почерпнуть из путевых записок западных дипломатов и купцов регулярно посещавших Московию. Тогда же в Москве были заложены первые обширные сады, основу коллекций которых составляли лекарственные растения. Один из них, расположенный напротив Кремля на набережной реки Москвы, был организован в 1495 году, а другой заведённый в XVI веке как аптекарский огород для нужд царской аптеки, на правом берегу реки Неглинной.

В XVI—XVII веках в черте города на реках строятся плотины, местами изменился рельеф, были возведены укрепления Белого и Земляного города, которые стали основой для сохранившейся по сей день радиально-кольцевой застройки Москвы с системой крепостных стен и земляных укреплений. Появились ремесленные и иные профессиональные слободы. Необходимость искусственных мер по защите природной среды стала очевидной уже при Иване Грозном и Борисе Годунове. При императрице Елизавете был издан первый указ «О выводе вредных предприятий из Москвы». Интенсивность хозяйственного освоения территории города заставила объявить заповедными последние крупные лесные массивы — Погонно-Лосиный остров и Измайловский Зверинец.

В 1549 году в Вене были изданы «Записки о Московских делах» австрийского дипломата С. Герберштейна, побывавшего в России в 1517 и 1526 годах, где он пишет о подмосковных лесах, обилии орешника, о развитии земледелия и качества почв.

В записках саксонского путешественника А. Олеария, посетившего Москву в 1633 и 1636 годах, изданных в Шлезвинге в 1647 году, отмечается, что основным строительными материалом москвичей были сосна и ель, а площади, занятые хвойными породами, уменьшались, замещаясь березняками.

Систематическое изучение растительного покрова ближайших окрестностей Москвы началось в XVIII веке. К этому времени относятся первые списки растений Московской флоры и первые гербарии. В 1706 году за Сухаревой башней по указу Петра I был основан «Московский аптекарский огород», приобретенный позднее (в 1805 году) Московским университетом и сохранившийся до сих пор. В 1735 году его возглавил Т. Гербер, доктор медицины — автор рукописной «московский флоры» (написанной на латинском языке)[2], содержавшей названия около 200 видов растений.

Около 1756 года П. А. Демидов, один из членов семьи известных русских промышленников, организовал на склоне левобережья долины Москвы реки ботанический сад (ныне здесь находится Нескучный сад), издав в 1786 году каталог растений своего сада, где были перечислены 4363 вида растений[3]. Нескучный сад и сегодня — одно из любимых мест отдыха москвичей.

Первые же научные публикации о растениях Москвы связаны с именем академика Петербургской Академии Наук Петра Симона Палласа, осуществившего в 1768—1774 годах путешествие по различным провинциям Российской империи: с 4 по 14 июля 1786 года он посетил Аптекарский огород близ Сухаревой башни, осмотрел богатые окаменелостями крутые берега в долине Москвы-реки близ живописного села Хорошёво (тогда дальнего пригорода), а также посетил Братцево на Сходне; позднее в 1781 году, он почти месяц изучал коллекции ботанического сада П. А. Демидова, любителя ботаники и пчеловодства. Не оставил он без внимания «прекрасное травохранилище», где хранились загербаризованные растения ботанического сада Демидова. Итогом этого изучения стала публикация в 1781 году «Enumiratio plantarum borto Demidof», имевшая второй титул «Каталог растений сада Демидова»[4], в котором писал: «Сад сей не только не имеет себе подобного во всей России, но со многими в других Государствах славными ботаническими садами сравнен быть может как редкостью, так и множеством содержащихся в оном растений…».

Автором первой напечатанной «московской флоры» — «Enumeratio stirpium agri Mosquensis»[5], изданной в 1792 году, стал Ф. Стефан, возглавлявший после Т. Гербера Московский аптекарский огород и уделявший специальное внимание растениям ближайшего Подмосковья. В работе содержатся описания 860 видов (в том числе 701 вида сосудистых растений), с указанием их местообитаний, времени цветения и известных местонахождений. Ему принадлежит авторство травника-атласа растений растущих дико около Москвы (всего около 50 видов) с раскрашенными от руки таблицами ("Icones plantarum Mosquensitum, ad bistorium plantarum sponte circa Mosquam crescentium illustrandan "), опубликованного в 1795 году.

К концу XVIII — началу XIX веков территория Москвы была расширена и составляла 70 кв. км. Её основу составляла диффузная усадебно-деревянная застройка в пределах Камер-Коллежского вала. Тогда же был достигнут естественный предел освоения природных ландшафтов: лесистость Московской губернии составляла уже 43 %, а площадь под пашней возросла до 40 %.

После пожара 1812 года в городе было построено много каменных зданий, а с 1830-1840-х годов город становится одним из крупнейших промышленных центров России. В XIX веке в Москве преобладала малоэтажная застройка, прерываемая частыми усадьбами и садами. Все это вызывало трансформацию городского рельефа, растительности, погодного режима, санитарного состояния и т. д. И все же 16 % территории города тогда занимали парки, сады, бульвары и кладбища, а 8 % — суходольные луга, пустыри, заболоченные территории и водоёмы.

Дальнейшее развитие флористических работ в Москве и Подмосковье связано с рядом знаменательных событий. В 1805 году при Московском университете было основано Московское общество испытателей природы (МОИП) — старейшее русское естественно-научное общество, объединившее под своей эгидой не только специалистов, но и большой отряд любителей-натуралистов. На страницах его «Бюллетеня» и в других изданиях МОИП были опубликованы множество флористических статей и заметок. Одним из основателей МОИП был знаменитый немецкий ботаник, автор «Флоры Германии» Г. Ф. Гофман, приглашенный в Московский университет в связи с организацией кафедры ботаники и возглавивший её в 1804 году. Он способствовал приобретению университетом Московского аптекарского огорода, на базе которого в 1805 году был устроен ботанический сад. Г. Ф. Гофман основал и университетский гербарий, в котором к настоящему времени собран огромный материал, в том числе и по флоре Москвы.

Вторым исследованием «московской флоры» считается сочинение Г . Марциуса «Введение в московскую флору»[6], напечатанное в 1812 ? году, с описанием 796 видов сосудистых растений и 76 мхов. Среди заметно возросшего числа флористических публикаций важные сведения о подмосковной флоре содержатся в работах Ф. В. Лондеса, О. Я. Либошица, К. А. Триниуса, М. И. Адамса и особенно Л. Ф. Гольдбаха, составившего в 1823 году критическое обозрение московской флоры «О судьбах и развитии гербарного дела, в особенности Российской империи» (на латинском языке) и М. А. Максимовича, опубликовавшего в 1826 году «Список растений Московской флоры»[7]

В 1828 году вышла в свет «Московская флора, или описание растений, дикорастущих в Московской губернии» И. А. Двигубского [8], составленная на основе списка М. А. Максимовича, ставшая третьей «московской флорой» и первой на русском языке, в которой охарактеризовано уже 929 видов, в основном дикорастущих или одичалых цветковых растений. Этой работой был подведен итог первому периоду изучения московской флоры, в основном растений ближайших окрестностей Москвы, ныне вошедших в границы городской черты.

В последней четверти XIX века за пределами Камер-Колежского вала стали строиться многочисленные заводы и фабрики с прилежащими к ним рабочими слободами, сливавшиеся в обширные промышленные зоны типа Пресни, Нижних Котлов, Преображенского и др. Увеличились приток населения и плотность застройки, значительную часть усадебных домов сменили многоэтажные дома.

Москва и её ближайшие окрестности, как и многие другие промышленные города Европы, практически превратились в сплошной антропогенно-трансформированный ландшафт.

Возросший после 1828 года поток флористических работ сопровождался повышением научного уровня. Этому в значительной степени способствовала публикация в 1841—1843, 1851, 1853 годах классической «Флоры России» К. Ф. Ледебура (на латинском языке). В этом издании не только были уточнены названия растений нашей флоры, но и приведены более точные данные по их распространению и экологии, что дало толчок к переходу к новому периоду изучения московской флоры — ботанико-географическому.

Среди многочисленных теперь флористических работ (по данным А. В. Щербакова, в середине XIX века ежегодно публиковалось 2-3 работы, а в конце — более 10) особо выделяются публикации Н. И. Анненкова, обобщившего в 1851 году фенологические наблюдения над дикорастущими растениями окрестностей Москвы за период с 1844 по 1849 годы, а также данные по акклиматизации в Москве более 100 видов древесных пород, опубликованные в 1856 году. Он же автор любопытных научно-популярных работ: «Простонародные названия русских растений» (1858) и «Ботанический словарь. Справочная книга для ботаников, сельских хозяев, садоводов, лесоводов, фармацевтов, врачей, дрогистов, путешественников по России и вообще сельских жителей»(1878), содержащий краткие сведения об употреблении растений в народе.

Разнообразные исследования проводились в лесной опытной станции в Петровско-Разумовском (ныне принадлежит Московской сельскохозяйственной академии), где в 1862 году были проведены лесоустроительные работы, и начаты наблюдения по флористике, экологии, фенологии, продолжающиеся по настоящее время.

Критическая переработка всего накопленного флористического материала была осуществлена Н. Н. Кауфманом, возглавившим кафедру ботаники Московского университета в 1863 году и ботанический сад в 1865 году. В его «Московской флоре»[9], выдержавшей два издания (1866, 1889), был впервые в России применен ботанико-географический подход к изучению флоры. После её опубликования в последующих исследованиях региональных флор произошёл переход от констатации и некритического перечисления растений к выверке названий и диагнозов, достоверности данных на основе гербарных сборов, выявлению ботанико-географических зкономерностей в формировании растительности. Весомым дополнением к его «Московской флоре» стал гербарий, содержащий большое количество сборов из ближайших окрестностей Москвы (ныне входящих в черту города), насчитывающий около 900 номеров, завещанный им Московскому университету.

Выход в свет в 1892 году «Флоры Средней России» П. Ф. Маевского ознаменовал новый этап флористических исследований и оказал существенное влияние на дальнейшее изучение флоры Московской и сопредельных областей вообще и флоры города Москвы, в частности. Взяв за основу сведения, собранные профессором Московского университета, математиком В. Я. Цингером и опубликованные в 1885 году в «Сборнике сведений о флоре Средней России», он разработал учебно-научное пособие, позволившее привлечь к изучению растений Европейской России огромный отряд молодых специалистов-биологов, познававших растения через «Флору» П. Ф. Маевского, которая к настоящему времени выдержала уже 10 изданий (последнее было опубликовано в 2006 году). «Флора» П. Ф. Маевского стала центральным фундаментальным периодическим изданием, отражающим качественные изменения во флоре средней полосы европейской части России, в том числе и её городов, вот уже на протяжении более 120 лет.

Неоценим вклад в изучение растительного мира московского региона четырехтомной «Иллюстрированной флоры Московской губернии» Д. П. Сырейщикова, опубликованной в 1906—1914 годах. Она включала в себя многочисленные сведения специалистов и любителей, и прежде всего, материалы «Критического обзора московской флоры» А. Н. Петунникова. На основе этой флоры с рядом существенных дополнений Д. П. Сырейщиковым в 1927 году был издан краткий определитель растений Московской губернии, до настоящего времени сохраняющий свое актуальное значение. Этапная работа Д. П. Сырейщикова, несомненно, способствовала интенсификации дальнейших флористических исследований, но специальных работ по флоре г. Москвы было относительно мало.

В послереволюционный период в Москве были организованы такие ботанические исследовательские учреждения как Всесоюзный институт лекарственных и ароматических растений с ботаническим садом (1931), Институт леса (1919), Луговой институт (1922) и ряд других, а также новые вузы при которых организовывались гербарии, закладывались питомники, развивались новые направления изучения растительного покрова, индивидуальные и разобщенные исследования уступили место планомерному и комплексному изучению растительного покрова, взаимодействия городской среды и природы.

В 1920-1930-х годах все большее внимание стало уделяться проблемам охраны растительного мира. Так Н. С. Елагин в статье «Охрана природы в Московской Губернии», опубликованной в журнале «Московский краевед» в 1928 году[10], приводит основные результаты инвентаризации растительных сообществ, подлежащих охране на территории всех заказников, заповедников и парков этой территории, а П. А. Иванов и В. В. Алёхин тогда опубликовали проект организации на базе Нескучного сада Москвы «краевого парка»[10]. С 1929 года садово-парковый подотдел Московского отдела коммунального хозяйства приступил к обследованию растительных ресурсов, имевшихся в бывших дворянских усадьбах, где в течение XVIII—XIX веков были высажены ценные древесные породы. В число этих объектов вошла и опытная станция в Петровско-Разумовском. В этот же период получили развитие фенологические наблюдения за растениями Москвы и Подмосковья. Особую ценность они имели по отношению к интродуцентам — растениям других регионов и других стран, выращиваемых в условиях Москвы. Из их числа пополнялся ассортимент растений, используемых в озеленении столицы.

Рост города, а также числа заводов, фабрик, складских зон, пустырей, свалок, придорожных участков и занимаемой ими площади не мог не сказаться на притоке в город заносных и сорных растений, находящих здесь вторую родину. Интересна в этом плане статья сотрудника ботанического сада МГУ А. В. Кожевникова «Сорная и адвентивная флора Московского ботанического сада», опубликованная в Бюллетене МОИП в 1935 году[11], с характеристикой 222 видов мусорных и бурьянных растений («урбанистов»), сорных растений посевов, местных — «туземных» растений из естественных местообитаний и занесенных человеком из других географических (преимущественно южных) регионов. Эта статья получила современное отражение и развитие в работе «Конспект флоры адвентивных растений Московской области»[12], в которой подытожены наблюдения за последние 200 лет и приведены денные по распространению заносных растений в Москве.

Значимой для Москвы стала организация в 1945 году в Останкино Главного ботанического сада Академии Наук СССР (ныне — ГБС им. Н. В. Цицина РАН), возглавившего работы по изучению флоры и растительности Москвы[13] и привлечению в озеленение видов и форм отечественной природной флоры и зарубежных растений.

Особенно значительными для Москвы оказались перемены в период 1950—1970 годов, когда территория Москвы значительно расширилась (в начале 1960-х годов новая граница города была проведена по построенной тогда Московской кольцевой дороге), а на месте старых подмосковных сёл и деревень (Черёмушек, Фили, Кузьминок, Бескудниково и др., всего около 160) появились новые жилые кварталы. Значительно возросла и численность населения (темпы прироста его составили до 300 тысяч чел. в год). Заметно увеличилась нагрузка на уцелевшие природные территории и их живое население — флору и фауну.

В районах новой застройки участки старовозрастных насаждений были сведены и заменены искусственными молодыми посадками, осушены болотные участки, сокращены площади под лугами, деревенские сады уступили место новым городским насаждениям, паркам и скверам. Особенно интенсивно процесс урбанизации шел в 1970-1980-е годы, когда новые территории города были стремительно освоены и встал вопрос о новом его расширении, уже за пределы МКАД.

В это время флористические исследования в городе в значительной степени сосредоточились на изучении адвентивной и синантропной флоры города, а также на проблемах сохранения биоразнообразия на его территории. Последнему, в частности, способствовало принятие 27 октября 1960 года первого в истории страны «Закона РСФСР об охране природы». Именно им была заложена законодательная основа для охраны воздуха, вод, почв, растительного и животного мира для организации разных типов особо охраняемых природных территорий, а также оговорен процесс участия государственных органов и общественности в охране природы. Этот закон дал правовую основу для создания иных (корме государственных заповедников) типов охраняемых природных территорий, для создания которых уже не требовалось изъятия земель и на которых допускалось ведение хозяйственной деятельности, не угрожающей охраняемым природным объектам, — заказников и памятников природы.

Если в 1960-1970-е годы заказники и памятники природы создавались в основном за пределами города, в Подмосковье, то начиная с 1980-х годов этот процесс активно пошёл и в черте города Москвы. При этом, согласно положению об этих охраняемых территориях, для обоснования их создания требовалось проведение естественнонаучного, в том числе и ботанического, обследования предлагаемых к охране участков. На территории Москвы в 1983 году был создан один из первых в России национальных парков — «Лосиный остров», территория которого также была исследована в ботаническом отношении[14], что было важно и с точки зрения организации правильного зонирования территории.

Значительная роль сохранения зелёного наряда города принадлежит также многим природно-историческим объектам. В первую очередь к ним относятся памятники садово-паркового искусства. В Москве это прежде всего, усадьбы Останкино, Кусково, Узкое и ряд других, а также Нескучный сад, территория Всероссийского выставочного центра и прилежащая к ней территория Главного ботанического сада РАН и ряд других. В последние годы эти объекта стали также предметом пристального внимания со стороны многих московских ботаников, зоологов и специалистов в области охраны природы[15][16].

Эколого-градостроительная концепция города Москвы, разработанная еще в 1990 году, исходит от возможности восстановления природного разнообразия в городе благодаря ленточной конфигурации речных долин, обеспечивающих беспрепятственное перемещение вдоль них и связь отдельных местообитаний между собой. Глубокое проникновение в город зональных и региональных природных сообществ создает непрерывность экологической инфраструктуры города, повышает её устойчивость и способность к восстановлению при разрушении. Практически единственным природным элементом в Москве, как и в любом крупном городе, остаются зелёные насаждения. Они — основа природного комплекса города.

2. Таксономическая структура флоры

Флора города Москвы насчитывает 1647 видов сосудистых растений, относящихся к 640 родам и 136 семействам. Подавляющее большинство семейств, родов и видов относится к отделу Magnoliophyta. В его составе — почти 98 % видов флоры города. Преобладают представители класса Magnoliopsida (77,5 %), доля видов класса Liliopsida значительно ниже (22,5 %). На долю споровых и хвойных растений приходится около 2,3 % видов флоры. Среди них наибольшее разнообразие отмечается в отделе Polypodiophyta (17 видов).

Сравнение состава и систематической структуры флоры города Москвы с данными по флоре других регионов показывает, что основные пропорции флоры Москвы типичны для умеренных флор Голарктики. Суммарная доля видов в 10 ведущих семействах составляет немногим более 56 % флоры города. Лидируют представители семейств Asteraceae и Poaceae, составляющие в сумме 22 % флоры города. Наблюдается увеличение, по сравнению с региональной флорой, роли некоторых семейств, богатых адвентивными видами — Brassicaceae, Fabaceae, Rosaceae, Chenopodiaceae и, одновременно, сокращение доли других семейств (Caryophyllaceae, Cyperaceae, Lamiaceae), занимающих в региональных флорах более высокие позиции. Подобное изменение структуры спектра ведущих семейств характерно для флор других городов и антропогенных ландшафтов.

Среднее число видов в одном семействе — 12. Более половины семейств имеют в своем составе 1-3 вида. Крупнейшим по числу видов является род Carex (47 видов). Роды, в составе которых имеется лишь один вид, преобладают и составляют 57 % от их общего числа

3. Биоморфологическая структура флоры

Среди спектра жизненных форм в городской флоре преобладают многолетние травянистые растения (56 %). Доля однолетников примерно в 2 раза ниже — 27 %. В целом травянистые растения составляют около 90 % флоры города. На долю деревьев, кустарников, кустарничков, полукустарничков и полукустарников приходится лишь 10 % флоры. Среди древесных растений преобладают деревья.

Начальная Windows Commander Far WinNavigator Frigate Norton Commander WinNC Dos Navigator Servant Salamander Turbo Browser Winamp, Skins, Plugins Необходимые Утилиты Текстовые редакторы Юмор		File managers and best utilites Главная » Реферат » Флора реферат Реферат Флора і фауна літом. Флора реферат Реферат Семейство Флоры	Опубликовать	скачать Реферат на тему: План: Введение 1 Характеристики 2 Расположение и размер 3 Крупнейшие астероиды этого семейства 4 Исключения ПримечанияЛитература Введение Расположение и структура семейства Флоры Семейство Флоры — это крупная группа силикатных астероидов класса S во внутренней части главного пояса, происхождение и свойства которой пока сравнительно мало изучены. Из-за того, что границы семейства весьма размыты, долгое время считалось, что расположенная на периферии этого семейства группа астероидов Ариадны, является самостоятельным семейством, однако, благодаря более тщательному спектральному анализу (WAM analysis by Zappala 1995), она была признана частью семейства Флоры. Как и некоторые другие астероидные семейства, образовавшиеся в результате катастрофического столкновения родительского тела с другим крупным астероидом[1], это семейство иногда называют семейством Хираямы, в честь японского астронома К. Хираямы, ставшего первооткрывателем первых астероидных семейств этого типа. Вполне возможно, что именно это семейство было источником метеорита, упавшего на Землю 65 млн лет назад и послужившего причиной самого массового вымирания, во время которого с лица Земли исчезли практически все крупные животные, в том числе и динозавры[2]. 1. Характеристики Расположение и структура семейства Флоры:- слева: наклонение орбиты =f(большая полуось)- справа: наклонение орбиты =f(эксцентриситет).Точки на рисунке представляют собой распределение плотности астероидов, а выделенная часть - семейство Флоры Семейство было названо в честь своего крупнейшего представителя астероида (8) Флора 140 км в диаметре. Семейство образовалось в результате столкновения с родительским телом другого крупного астероида, который выбил из него огромное количество фрагментов, ставших затем самостоятельными астероидами и вместе с Флорой образовавшие семейство астероидов. При этом родительское тело, скорее всего, было полностью разрушено, а сама Флора является лишь крупнейшим фрагментом этого тела, сосредоточившая в себе 80% массы всего астероидного семейства. Вторым по размеру членом семейства является астероид (43) Ариадна, которая содержит в себе большую часть оставшейся массы семейства, примерно 9%. Остальные астероиды, распределяю среди друг друга оставшиеся 11%, не превышают в диаметре и 30 км. При этом значительная часть фрагментов, образовавшихся при разрушении родительского тела, на данный момент уже не входит в состав семейства. В частности, подсчитано, что хотя Флора и содержит 80% массы семейства, но это составляет лишь 57% от массы всего родительского тела (Tanga 1999). Вероятно, это произошло в результате вторичных столкновений между фрагментами, из-за чего часть из них была выброшена за пределы орбит семейства. Границы семейства весьма размыты, астероиды достигая максимальной концентрации в центре семейства, по мере удаления от него, постепенно теряются на фоне других астероидов главного пояса, концентрация которых, в этой части пояса особенно высока, что ещё больше усложняет задачу определения границ. Есть определённые неоднородности в распределении астероидов и внутри самого семейства, что может быть результатом вторичных столкновений. Кроме того, весьма любопытно, что самые крупные астероиды семейства (Флора и Ариадна), находятся на самой его окраине. Причина такого распределения астероидов внутри семейства пока не ясна. Одним из наиболее изученных астероидов главного пояса и наиболее известным среди астероидов семейства Флоры, является астероид (951) Гаспра, вблизи которого, на своём пути к Юпитеру, пролетел межпланетный исследовательский аппарат "Галилео". Результаты исследований плотности кратеров на поверхности астероида, показывают, что это по астрономическим меркам очень молодое семейство, возникшее примерно 200 млн лет назад. Причём, судя по высокой концентрации оливина в составе поверхности Гаспры, в родительском теле, из которого она образовалась, до его разрушения начала происходить частичная дифференциация недр (Veverka 1994). Астероиды семейства Флоры считаются весьма вероятными кандидатами в источники хондритов L типа (Nesvorny 2002), которые очень распространены и составляют примерно 38% всех найденных на Земле метеоритов. Это предположение обосновывается тем, что семейство расположено в довольно неустойчивой зоне , далеко от стабильных резонансных орбит и тем, что спектральные характеристики астероидов Флоры и найденных метеоритов довольно близки друг к другу. 2. Расположение и размер По данным численного статистического HCM анализа (Zappala 1995) для основных членов, расположенных в центральной части семейства, орбитальные элементы лежат в следующих диапазонах: ap ep ip min 2,17 а. е. 0,109 2,4° max 2,33 а. е. 0,168 6,9° Однако, поскольку границы семейства довольно расплывчаты, то для настоящей астрономической эпохи диапазон собственных орбитальных элементов для основной массы астероидов более широк и приведён в следующей таблице: a e i min 2,17 а. е. 0,053 1,6° max 2,33 а. е. 0,224 7,7° Семейство Флоры является одним из самых близких к нас астероидных семейств и к тому же состоит из астероидов светлого спектрального класса S, имеющих очень высокое альбедо поверхности. Всё это позволило семейству Флоры стать одним из самых многочисленных астероидных семейств. Так по данным за 1995 год численность астероидов семейства составляла 604 астероида в основной и примерно 1027 в более широкой группе. Однако по данным на 2005 год среди 96944 изученных в рамках проекта AstDys астероидов было выявлено уже 7438 объекта, лежащих в области, определяемой данной таблицей. Однако это области также частично захватывает области, в которых расположены астероиды семейства Весты и семейства Нисы. Поэтому более вероятная цифра количества членов составляет примерно 4000-5000 астероидов, что составляет около 5-6% всех известных на сегодняшний день астероидов главного пояса. 3. Крупнейшие астероиды этого семейства Имя Диаметр Большая полуось Наклонение орбиты Эксцентриситет орбиты Год открытия (8) Флора 135,89 км 2,201 а. е. 5,889 ° 0,157 1847 (43) Ариадна 95×60×50 км 2,204 а. е. 3,464 ° 0,168 1857 (244) Сита 10,95 км 2,175 а. е. 2,844 ° 0,137 1884 (281) Лукреция 11,76 км 2,187 а. е. 5,304 ° 0,132 1888 (291) Алиса 14,97 км 2,223 а. е. 1,854 ° 0,092 1890 (315) Констанция 5 — 12 км 2,242 а. е. 2,427 ° 0,167 1891 (341) Калифорния 14,67 км 2,199 а. е. 5,669 ° 0,194 1892 (352) Жизела 20,27 км 2,194 а. е. 3,380 ° 0,149 1893 (364) Изара 27,99 км 2,220 а. е. 6,005 ° 0,150 1893 (453) Тея 20,93 км 2,183 а. е. 5,557 ° 0,109 1900 (951) Гаспра 12,2 км 2,210 а. е. 4,101 ° 0,173 1916 4. Исключения Из-за высокой концентрации астероидов в этой области пояса логично ожидать, что среди астероидов семейство существует большое число астероидов, не входящих в него, но движущихся по аналогичным орбитам. Однако на данный момент удалось выявить лишь немногие из них. Это объясняется тем, что астероиды семейства Флоры такого же спектрального класса, который доминирует среди прочих астероидов данной части главного пояса. Вот некоторые из них: (298) Баптистина (422) Беролина (2093) Геническ (2259) Софиевка крупнейший из них (диаметр 21 км) (2952) Лиллипутия (3533) Тойота (3850) Пельтье (3875) Сталь (4278) Гарвей (4396) Грессманн (4750) Мукаи Примечания Tedesco, E. F.. «The origin of the Flora family» 40. DOI:10.1016/0019-1035(79)90030-7 - dx.doi.org/10.1016/0019-1035(79)90030-7. J.D. Harrington Suspected Asteroid Collision Leaves Trailing Debris - www.nasa.gov/home/hqnews/2010/feb/HQ_10-029_Hubble_asteroid.html. NASA Release: 10-029 (2010-02-02). Литература M. Florczak et al. A Visible Spectroscopic Survey of the Flora Clan, Icarus Vol. 133, p. 233 (1998). S.J. Bus and R.P. Binzel, Phase II of the Small Main-Belt Asteroid Spectroscopic Survey, Icarus Vol. 158, p. 106 (2002) Data set online here - smass.mit.edu/Bus.Taxonomy. D. Nesvorný et al. The Flora Family: A Case of the Dynamically Dispersed Collisional Swarm?, Icarus, Vol. 157, p. 155 (2002). P. Tanga et al. On the Size Distribution of Asteroid Families: The Role of Geometry, Icarus, Vol. 141, p. 65 (1999). J. Veverka et al. Galileo's Encounter with 951 Gaspra: Overview, Icarus, Vol. 107, p. 2 (1994). скачатьДанный реферат составлен на основе статьи из русской Википедии. Синхронизация выполнена 15.07.11 11:02:32Похожие рефераты: Пробуждение Флоры, Пробуждение Флоры (балет), Парк флоры и фауны Роев ручей, Конвенция по международной торговле вымирающими видами дикой фауны и флоры, Бернская конвенция об охране дикой фауны и флоры и природных сред обитания, Семейство, Семейство Эос, Дрожалковые (семейство), Семейство Хаумеа. Категории: Семейства астероидов, Семейства Хираямы. Текст доступен по лицензии Creative Commons Attribution-ShareAlike.

Структура спектра жизненных форм в общих чертах соответствует таковым в других региональных флорах средней России. Но, в отличие от последних, в городской флоре отмечается увеличение доли однолетних растений (за счет заносных видов) и деревьев и кустарников (за счет дичающих из культуры). Таким образом изменения структуры флоры города происходят в рамках структуры, присущей региональной флоре, а изменения соотношения отдельных групп растений в городской флоре следует рассматривать как эколого-ценотические, территориальные модификации региональной флоры.

Адвентивные виды растений составляют половину всей флоры города Москвы (824 вида). Они относятся к 423 родам и 102 семействам. Среди покрытосеменных растений доля адвентивных видов максимальна в классе Magnoliopsida (53 %), среди однодольных растений (Liliopsida), наоборот, преобладают аборигенные виды (около 57 %).

Во флоре Москвы наблюдаются различия по целому ряду показателей не только между группами аборигенных и адвентивных видов, но и между двумя основными фракциями адвентивной флоры — ксенофитами и эргазиофитами. Так разнообразие семейств, родов и видов выше в аборигенной фракции.

Среди адвентивных растений разнообразие семейств и родов выше во фракции эргазиофитов, но по числу видов лидируют ксенофиты. Число видов, приходящихся на одно семейство, примерно одинаково у ксенофитов и у аборигенных растений, у эргазиофитов этот показатель минимален. Суммарная доля видов в десяти ведущих семействах максимальна у ксенофитов (более 70 % состава фракции), во фракциях аборигенной флоры и эргазиофитов этот показатель заметно ниже.

Следовательно, для ксенофитов характерно небольшое число семейств с более высокой видовой насыщенностью, а для эргазиофитов, наоборот, относительно большое число маловидовых семейств. Такая закономерность связана с деятельностью человека, который отбирал для своих нужд растения (декоративные, пищевые и др.) из самых разных таксонов и географических регионов. Группа же ксенофитов, как спонтанно сложившаяся, формировалась, главным образом, из представителей относительно небольшого числа семейств.

Отмечаются различия и в спектре ведущих семейств. В аборигенной фракции ведущие позиции занимают семейства Asteraceae, Poaceae и Cyperaceae, составляющие 25 % аборигенной флоры города. В спектре ксенофитов на первое место выходит семейство Poaceae, которое вместе с Asteraceae, Brassicaceae и Chenopodiaceae формируют половину всего состава фракции. Особенностью спектра эргазиофитов является усиление в нем роли семейства Rosaceae, занимающего вторую позицию, что объясняется высоким разнообразием этого таксона видами, привлекаемыми в культуру. В составе этой фракции виды семейств Asteraceae, Rosaceae и Poaceae составляют 27 %.

Самым большим по числу видов родом в аборигенной фракции является род Carex (43 вида), среди ксенофитов — Artemisia (12 видов), во фракции эргазиофитов — Acer (8 видов).

В спектре жизненных форм аборигенной флоры преобладают многолетние травы (72,3 %), доля однолетних и двулетних растений более чем в три раза ниже, деревья и кустарники представлены примерно одинаковым числом видов и составляют около 5 % её состава. Во фракции ксенофитов ведущая роль принадлежит одно- и двулетним растениям, составляющим более 60 % ее состава. Характерной чертой спектра эргазиофитов является высокий показатель участия древесных растений — около 27 % (максимальный для сравниваемых групп). Доля одно- и двулетних видов достигает примерно такой же величины (около 28 %).

В составе адвентивной фракции по степени натурализации преобладают малоустойчивые, случайные и временные виды — эфемерофиты (53 %), которые появляются в городе благодаря постоянному непреднамеренному заносу их человеком из других регионов или за счет случайного самосева из культивируемых популяций. Доля колонофитов достигает 24 %. Виды, расселяющиеся по антропогенным местообитаниям (эпекофиты) и (или) природным (агриофиты), составляют около 23 %.

Таким образом, высокое разнообразие адвентивной фракции, а соответственно и флоры города в значительной степени сформировано за счет неустойчивых во времени и пространстве компонентов.

В структуре фракций адвентивной флоры присутствуют качественные и количественные различия по составу натурализовавшихся компонентов. Доля неустойчивых (эфемерофиты) и малоустойчивых (колонофиты) видов выше во фракции ксенофитов, соответственно — 54 % и 25 %. Суммарная доля эпекофитов и агриофитов выше во фракции эргазиофитов (около 26 %), причем преобладают последние (виды, способные внедряться в природные сообщества). Среди ксенофитов, наоборот, преобладают эпекофиты. Таким образом, непреднамеренно занесенные виды (ксенофиты) расселяются главным образом по вторичным местообитаниям, основным же источником внедряющихся в природные сообщества видов являются «беглецы из культуры» (Acer negundo, Heracleum sosnowskyi, Impatiens glandulifera, Impatiens parviflora, Solidago serotinoides и другие).

4. Динамика флоры города

Город — высоко динамичная во времени система, изменение которой связано с различными экономическими и социальными факторами. Растительный покров, как элемент городской среды, прямо или косвенно испытывает на себе влияние всех этих факторов и явлений. Происходит сокращение численности и исчезновение одних видов, появление, увеличение встречаемости других.

Исчезнувшие виды флоры. Примерно за 150 лет наблюдений с территории города исчезло 104 вида растений [17]. Некоторые исчезнувшие из природных местообитаний виды в настоящее время культивируются или встречаются в качестве случайно занесенных в антропогенных местообитаниях.

Сравнение спектра флоры и спектра исчезнувших видов показывает, что среди исчезнувших видов наблюдается заметное превышение доли споровых растений (главным образом, за счет представителей Ophioglossopsida и Lycopodiopsida) и небольшое превышение доли Liliopsida, то есть, имеет место устойчивая тенденция сокращения видов именно этих таксономических групп. Среди исчезнувших видов нет представителей хвойных растений.

Исчезнувшие виды растений (ИР) относятся к 39 семействам. Среди них преобладают виды семейств Ranunculaceae, Orchidaceae, Cyperaceae, Scrophulariaceae, Poaceae. По соотношению числа ИР к числу видов в данном семействе более трети видов потеряли семейства Ericaceae, Orchidaceae, Gentianaceae, Botrychiaceae, Lycopodiaceae и другие. Некоторые одновидовые семейства из современной флоры города полностью исчезли (Orobanchaceae, Ophioglossaceae, Elatinaceae). Среди исчезнувших растений преобладают многолетние травянистые растения (65 %) и совсем отсутствуют древесные растения.

Около 70 % исчезнувших видов — аборигенные растения. Среди них наиболее велика доля видов, приуроченных к местообитаниям с избыточным увлажнением — болотных, болотно-лесных, лугово-болотных, водных и прибрежных (более трети видов). Среди исчезнувших лесных преобладают опушечно-лесные и виды хвойных лесов. Обеднение аборигенной флоры происходит, в первую очередь, за счет экологически специализированных видов и растений «пограничных», сукцессионно неустойчивых сообществ. Доля адвентивных растений составляет 30 % от числа исчезнувших видов.

Некоторые исчезнувшие растения относится к числу сокращающихся или очень редких в Московской области и других регионах (Coeloglossum viride, Cypripedium guttatum, Diplazium sibiricum, Gladiolus imbricatus, Hottonia palustris, Liparis loeselii, Orchis militaris, Pulsatilla patens и другие). Большинство исчезнувших адвентивных видов известно по единичным находкам. Позднее они не обнаружены и в Московской обл. (Anagallis foemina, Avena strigosa, Centaurea trichocephala, Chaerophyllum hirsutum, Meniocus linifolius, Onosma tinctoria, Sherardia arvensis, Stipagrostis plumosa).

Увеличение числа видов флоры. Наряду с процессом исчезновения видов, происходит противоположно направленный процесс — ее обогащение за счет адвентивных видов растений. Этот процесс наиболее ярко выражен именно на высоко урбанизированных территориях. В пределах Москвы адвентивный компонент флоры в прошлом был недостаточно изучен. По этим причинам его количественный рост может быть оценен лишь приблизительно. Примерно за 70 лет появилось около 200-(250) видов ксенофитов и около 150-(190) эргазиофитов.

Среди растений, появившихся примерно в начале ХХ века или в более позднее время, число адвентивных видов, увеличивших свою встречаемость, обилие составляет около 40 (50) видов. Среди них преобладают ксенофиты (Artemisia umbrosa, Atriplex oblongifolia, Bidens frondosa, Diplotaxis muralis, Geum macrophyllum, Lactuca tatarica, Lepidium densiflorum, Oenothera rubricaulis и др.). Доля эргазиофитов несколько ниже (Echinocystis lobata, Festuca arundinacea, Fraxinus pennsylvanica, Helianthus subcanescens, Solidago serotinoides, Symphytum caucasicum, Veronica filiformis и др.). Однако разнообразие местообитаний в которых встречаются виды, наоборот, в среднем выше у эргазиофитов.

5. Сохранение природного и природно-культурного наследия

6. Редкие, охраняемые виды растений во флоре города Москвы

Цветущие весной: волчеягодник обыкновенный, ветреницы дубравная и лютичная, ландыш майский, калужница болотная, купальница европейская, первоцвет весенний, хохлатки плотная и полая, чина весенняя, медуница неясная.

Цветущие летом и осенью: купена душистая, земляника зелёная, подъельник обыкновенный, горец змеиный, герань Роберта, дрёма красная, колокольчик круглолистный, незабудка болотная, борец высокий, вереск обыкновенный, нивяник обыкновенный, гудайера ползучая, гвоздика Фишера.

Примечания

1. Губанов А.И., Старостин Б.А., Тихомиров В.Н. Флора и растительность Московской области. (История изучения и аннотированная библиография). — М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1972. — 288 с.
2. T. Gerber. Catalogus plantarum circa Mosquarum crescentium. — 1742. Mscr..
3. Каталог растений по алфавиту, собранных из четырёх частей света, с показанием ботанических характеристик, находящихся в саду… Прокофья Демидова. — М.: Типогр. Гиппиуса, 1786. — 469 с.
4. Паллас П.С. Каталог растениям, находящимся в Москве в саду его превосходительства статского советника и императорского воспитательного дома знаменитого благодетеля Прокопия Акинфиевича Демидова, сочинённый П.С. Палласом, академиком Санкт-Петербургским. — СПб., 1781.
5. Stephan F. Enumeratio stirpium agri Mosquensis. — М., 1792.
6. Martius H. Prodromus Florae mosquensis. — M., 1817. — 202 p.
7. Максимович М.А. Список растений московской флоры. — Новый магазин естеств. истории, физики, химии и сведений экономических, изд. И.А. Двигубским. — М., 1826 Т. ч. 2. — С. 203 -224. — (№ 3).
8. Двигубский И.А. Московская флора, или Описание растений, дикорастущих в Московской губернии. — М., 1828. — XVI, 516, XLI, 3 с.
9. Кауфман Н. Московская флора, или описание высших растений, и ботанико-географический оьзор Московской губернии. — М., 1866. — XIX, 718 с.
10. ↑ 12Елагин Н.С. Охрана природы в Московской губ. // Московский краевед. — М.: Общество изучения Московской губернии, 1928. — В. 7-8.
11. Кожевников А.В. Сорная и адвентивная флора Московского ботанического сада // Бюлл. Моск. об-ва испытателей природы, отд. биол.. — М.: 1935. — В. 4. — Т. 44. — С. 193-203.
12. Игнатов М.С., Макаров В.В., Чичев А.В. Конспект флоры адвентивных растений Московской области // Флористич. исслед. в Моск. обл.. — М.: 1990. — С. 5-105.
13. Евтюхова М.А. Флора и растительность территории Главного ботанического сада АН СССР // Тр. Гл.бот.сада АН СССР. — М.: 1949. — Т. 1. — С. 63-68.
14. Дейстфельдт Л.А., Октябрева Н.Б., Чичев А.В. Предварительные итоги флористического исследования национального парка "Лосиный остров" // Состояние, перспективы изуч. и пробл. охраны природных территорий Моск. обл.. — М.: 1988. — С. 63-65.
15. Якушина Э.И. Деревья и кустарники в садах и парках Москвы // Бюл.Гл.бот.сада АН СССР. — М.: 1969. — В. 74. — С. 14-21.
16. Полякова Г.А., Гутникова В.А. Парки Москвы: Экология и флористическая характеристики. — М.: ГЭОС, 2000. — 405 с.
17. к исчезнувшим отнесены виды, не найденные в городе после 1979 г.

Литература

• Варлыгина Т.И., Головкин Б.Н, и др Флора Москвы / Под общ. ред. проф. В.С.Новикова. — Департамент природопользования и охраны окружающей среды города Москвы. — М.: Голден-Би, 2007. — 512 с. — ISBN 978-5-901124-30-57
• Шевцов А.Н. Конспект флоры г. Москвы // Бюл. Гл. бот. сада. — М.: 1997. — В. 174. — С. 47 - 57.

wreferat.baza-referat.ru

Реферат Флора і фауна літом 2

Назва реферату: Флора і фауна літомРозділ: Біологія

Флора і фауна літом

Астрономічним початком літа вважають 21 або 22 червня — день літнього сонцестояння. У цей день у північній півкулі нашої планети встановлюється найдовший день і найкоротша ніч. Кін­цем літа астрономи вважають 22 вересня — день осіннього рівно­дення.

Фенологи вважають початком літа цвітіння рослин на луках (початок червня), а кінцем — відліт перших зграй журавлів (кі­нець серпня).

Влітку на нашу півкулю надходить інтенсивне сонячне промін­ня, у зв'язку з чим пишно розквітає рослинність, цікаві зміни від­буваються в неживій природі.

Найтеплішим літнім місяцем вважається липень. Протягом дня під дією сонячної радіації поверхня землі й навколишні пред­мети нагріваються настільки, що за ніч не встигають віддати теп­ло. Тому в липні бувають найтепліші ночі. В другій половині серп­ня ночі вже часто холодні. Коли вдень земля добре прогрівається, а вночі охолоджується, на рослинах, навколишніх предметах з'яв­ляється роса — продукт конденсації водяної пари, що утворилася як результат охолодження.

Влітку досить часто бувають зливи. Літні дощі, на відміну від осінніх, починаються бурхливо і тривають недовго. В жаркі дні дощові краплини особливо великі, Це пояснюється тим, що під впливом сильних висхідних течій повітря дощові краплини в хма­рах збільшуються, аж поки не подолають опору.

Інколи влітку випадає град. Він утворюється у хмарах вертика­льного розвитку. Основу градини становить сніжна крупа. Під впливом сильних висхідних течій повітря градина кілька разів пе­реміщується в хмарі вгору, вниз, щоразу обростаючи новим льодя­ним чи сніжним шаром. Вона збільшується доти, поки не подолає висхідних течій повітря.

Влітку можна спостерігати багато цікавих світлових явищ в атмосфері. Чи не найцікавішими з них є зорі, веселка.

З'являються зорі вранці і ввечері перед сходом і заходом сон­ця. Зорі бувають червоні і жовті. Явище зорі пояснюється тим, що косе сонячне проміння, проходячи через товстий шар атмосфери, заломлюється в краплинах вологи. В жарку погоду, коли в по­вітрі буває багато водяної пари, зорі особливо яскраві, червоні. Жовто-золотистими зорі стають з надходженням холодного по­вітря.

Інколи під час дощу можна побачити веселку. Вона утворює­ться також внаслідок заломлення сонячних променів у краплинах води.

В теплі літні дні на небі можна побачити різноманітні гарні хмари — від високих, прозорих перистих до химерних і мінливих — купчастих. У дощові дні небо застилають низькі шаруваті хмари.

Літні явища в рослинному світі. Наявність достатньої кількос­ті тепла, вологи, світла сприяє пишному розвиткові рослин.

На більшості дерев улітку достигає, а у деяких і розповсю­джується насіння. Особливо багато ми бачимо завжди легких то­полиних пушинок з маленьким насінням. Одне дерево тополі дає 20—30 млн. насінинок. Вітер підхоплює легеньке насіння з чубчи­ком і відносить за тисячі кілометрів від материнської рослини. На­решті насіння десь падає і, якщо умови сприятливі, проростає. Проте це відбувається дуже рідко, майже все насіння гине. В кри­хітного насіння паросток невеликий. Він не може протидіяти спеці, вітру. Тільки за винятково сприятливих умов він дасть початок но­вій повноцінній рослині. Ось чому ці дерева змушені давати міль­йони насінин. Хай десятки мільйонів загинуть, але якась одна рослинка виживе, і рід тополиний буде продовжений.

Невелика кількість дерев улітку цвіте. На початку червня до­цвітає робінія. В середині червня починає цвісти липа, катальпа.

Продовжують цвісти деякі лісові кущі і кущики — шипшина, малина, чорниці. На кущах, що відцвіли, починає утворюватися насіння. Друга половина червня і липень — пора визрівання бага­тьох лісових ягід. Надзвичайно гарно виглядають улітку лісові галявини, узлісся, на яких можна кожного разу знайти нові кві­тучі трав'янисті рослини. Саме в цей час виділяється серед трав світло-пурпуровим суцвіттям буквиця лікар­ська, сама назва якої свідчить про її викорис­тання.

У червні в лісах починається збір їстівних грибів — лисичок, сироїжок. Поруч з ними можна знайти і отруйні — бліду поганку, не­справжні опеньки, мухомор червоний.

Червень — період масового цвітіння луч­них рослин. Саме в цей час луки перетворюю­ться у багатокольорові килими. Трави в цей період найбільш поживні, тому їх і скошують, запасаючи на зиму сіно.

У другій половині червня — в липні цвіте більшість рослин водойм. Особливо вражає цвітіння латаття білого. Вдень на блакитному дзеркалі води розкриваються чудові білосніж­ні квітки. З 17 год. і до 10 ранку квітки їхні закриті. Відкриваються вони лише в ясну, со­нячну погоду. Це пристосування для збере­ження пилку, яким може зашкодити роса або дощ.

Рослинність   степів   улітку   не   така   вже багата, і все ж у червні степи уквітчані шавліями, залізняком, місцями квітучим катраном, волошками степовими. Пізніше степ вигорає, залишаються рослини, добре пристосовані до недостат­ньої кількості вологи.

На болотах у червні закінчується цвітіння журавлини. Висти­гають ягоди в кінці літа на початку осені.

Літо — пора масового цвітіння декоративних однорічних, дво­річних і багаторічних рослин у наших парках і скверах, їх кра­са — вишуканість форм, кольорова гама не залишають нікого байдужим.

Літні явища у житті тварин. У житті тварин літо — період роз­множення, вигодовування і виховання потомства.

Цікаві спостереження за дощовими червами, багатьма видами комах можна провести на ділянці дитячого садка: в квітнику, саду, на городі. Різні види джмелів, бджіл, метеликів (адмірали, біла­ни, бражники тощо) кружляють над квітами, ласуючи нектаром. На листках дерев, кущів можна побачити гусінь метеликів, личи­нок жуків-листоїдів, попелиць та інших комах.

Бурхливе життя спостерігається влітку на водоймах. Повільно пересуваються  по дну  перлівниці,   на   поверхні   води   зависають ставковики, котушки, на дні неглибоких прозорих ручаїв повзають личинки ручайників, поверхнею води швидко мчать водомірки.

Під час прогулянок у ліс цікаво показати дітям жука-олєия, великого дубового вусача, жуків-короїдів, поспостерігати за му­рашниками, за пурхаючими на узліссях та лісових галявинах мете­ликами.

У риб влітку майже закінчується нерест. Мальки риб виводять­ся у мілких місцях, що утворюються під час розливу річок. Часом трапляється так, що рівень води в річці швидко знижується і ри­б'яча молодь залишається у відрізаних від річки мілких місцях, які швидко пересихають. У таких випадках треба прокопати до річки рівчачок або виловити мальків з невеликих калюж і пере­нести в річку або ставок.

Плазуни влітку відкладають яйця.

У житті птахів літо — напружена пора виведення й вигодову­вання пташенят. У червні у багатьох горобиних пташенята вже залишають гнізда й розпочинається друга яйцекладка. Горобці, синиці за літо виводять потомство 2—3 рази. Вигодовуючи пта­шенят комахами, вони їх знищують у величезній кількості.

Гніздові птахи дуже самовіддано захищають пташенят. Є ба­гато таких, які переключають увагу переслідувачів на себе, при­кидаючись пораненими, щоб відвести небезпеку від пташенят.

У більшості ссавців літом підростають малята, переходять до самостійного способу життя.

В середині літа народжуються малята у їжаків, їжачиха влаш­товує гніздо серед густих заростей кущів, піклується про дитин­чат. Народжують 1—2 дитинчати кажани.

За літо двічі виводять потомство зайці і білки. У ведмедів влітку відбувається парування. Ведмедиця на цей час залишає сво­їх підрослих ведмежат, а потім знову повертається до них.

Червень відзначається більш масовим цвітінням трав'янис­тих рослин. Проводячи екскурсії і цільові прогулянки в ліс, можна познайомити дітей з веронікою дібровною, рідкісними росли­нами наших лісів — любкою дволистою, зозулиними черевичками, а також дзвониками, грушанкою, квасеницею, гвоздикою дельтовидною, в'язелем, геранню, звіробоєм, материнкою.

Вероніка дібровна. Квітки невеликі, але їх багато. Пелюстки яскраво-блакитного кольору з темними жилками. Коли розцвітають китиці вероніки дібровної, лісові галявини і узлісся стають дуже нарядними. Зацвітає вероніка в травні і цвіте майже все літо. Свою назву квітка, мабуть, одержала від гарного діво­чого ім'я — Вероніка. Вероніка дібровна радує нас своєю красою і є ще лікарською рослиною.

З словом «орхідея» у багатьох пов'язано уявлення про тропіч­ний ліс. Проте орхідеї є і в наших лісах, правда, залишилося їх дуже мало. Всі вони підлягають охороні і занесені до Червоної книги. Одна з найкрасивіших — любка дволиста. Впізна­ти її можна за двома великими овальними листками і довгою китицею білих запашних квітів на квітконосі. Великі зеленувато-білі незвичної форми квітки схожі на метеликів. Квітки мають чудовий запах, тому в деяких місцевостях любку дволисту назива­ють нічною фіалкою. Білий колір квіток і сильний запах приваб­люють нічних метеликів, які запилюють рослину. Любка — окраса нашої природи, лікарська рослина.

Дзвоники. У червні наші ліси прикрашають різні види дзвони­ків. Зустріч з цими рослинами завжди радісна. Найкрасивіший і найкрупніший з них — дзвоник персиколистий; з округ­лими листками у розетці — дзвоник круглолистий; є дзвоник кропиволистий тощо. Побачивши в лісі дзвоники, вихователь може розповісти дітям, що вони зацвітають у перший місяць лі­та — у червні. На високому стеблі розгойдуються красиві фіолетово-блакитні дзвоники. Здається, що зашумить вітер і ми почуємо ніжний дзвін. Вони прикрашають ліс, в їхніх квітках ховаються під час дощу маленькі лісові жителі — комахи. Відцвіте квітка, і на її місці визріває насіння в коробочці. Відкриваються отвори а я верхівці коробочки, і розлетиться навкруги насіння. Воно проросте, а на другий рік зацвіте. Щоб дзвоники завжди милували нас своєю красою, їх треба берегти.

Грушанка круглолиста є звичайною рослиною хвой­них і листяних лісів. Показати її дітям вперше найцікавіше ран­ньою весною, коли зійшов сніг. Саме тоді грушанка може здиву­вати своїми темно-зеленими округлими шкірястими листками, які перезимували зеленими. Проте найкрасивішою грушанка буває у червні, коли викидає довгу квіткову стрілку і на ній гарні білі квітки, які за ніжним запахом трохи нагадують конвалію. Можна запропонувати дітям подумати, чому рослина називається грушанкою. Дійсно, її округле листя нагадує листки груші.

Квасениця. Є цікавим об'єктом спостережень у лісі. Це витон­чена рослина з яскраво-зеленими трійчастими листками на довгих черешках, цвіте в кінці травня рожевуватими п'ятипелюстковими квітками. Треба розповісти дітям про цікаві властивості квасени­ці: листочки її у спеку спускаються і згортаються, зменшуючи ви­паровування. Квасениця — живий барометр. У дощову і холодну погоду листочки опускаються, притискаючись один до одного і до черешка. Квасениця — їстівна рослина.

Гвоздика дельтовидна. У червні лісові галявини і узлісся прикрашають червоні квітки цієї гарної рослини. Ось як можна роз­повісти про неї дітям:

«Гордо тримаються на струнких стебельцях яскраві квітки, схожі на зірочки. Здається, що якийсь вправний майстер старанно вирізав їхні витончені пелюстки. Зелені листки гвоздики вузенькі і довгасті. Майже все літо можна бачити серед різнобарвного лісо­вого килима яскраві і ніжні гвоздички. Гвоздика корисна для лю­дей і як лікарська рослина».

Крім гвоздики дельтовидної в лісі можна зустріти гвоздику стиснуточашечну з рожевими або майже білими квітками, гвозди­ку Борбаша тощо.

В'язіль барвистий гарно виглядає серед рослин на узліссях. Його чіпкі стебла, спираючись на інші рослини, наче по драбині, піднімаються вгору. На довгих тонких квітконосах роз­ташовуються рожевувато-білі кулясті квітки. В'язіль не лише окра­са природи, це — медонос і лікарська рослина.

Герань. Різні види гераней прикрашають наші ліси і чи не най­красивіша з них — герань криваво-червона. її яскраво-червоні п'ятипелюсткові квітки гарно виглядають серед різьбленого ажурного листя. Здалеку вони здаються яскравими вогниками, які подекуди спалахують серед трав'янистого килиму лісу. Герані є окрасою лісу не лише влітку. Восени вся рослина червоніє, наче обгорнута полум'ям. У цей час можна зібрати гарне червоне листя для аплікацій. Герань криваво-червона — бажана рослина кутка лісу дитячого садка, якому вона надасть барвистості. Герань є окрасою нашої природи, а також лікарською рослиною. Крім ге­рані криваво-червоної в лісах зустрічається герань лісова, герань Робертова.

Звіробій звичайний. Улітку на галявинах серед зарос­тей кущів часто зустрічається звіробій. Можна розповісти про нього дітям так:

«На високому стеблі, що розгалужується вгору, розцвітає ба­гато яскравих жовтих квіток, подібних до маленьких зірочок. Звіробій прикрашає наші ліси. Бджоли збирають з його квітів солодкий нектар. А ще корисніший звіробій як лікарська рослина. Ось чому цю рослину треба берегти».

Материнка звичайна. Розповідь про материнку, що досить часто зустрічається в наших лісах, може бути такою:

«Серед лісових трав материнка помітна своєю висотою та лі­лувато-рожевими суцвіттями дрібних пахучих квіток. Починає квіт­нути в червні і прикрашає ліс майже все літо. В пахучих квітах материнки бджоли знаходять нектар. Для людей ця рослина дуже корисна як лікувальна. Відвар материнки дають пити дітям, щоб вони скоріше позбулися кашлю».

У липні кількість цвітучих рослин зростає. В цей час на узліссях, галявинах можна показати дітям енотеру, пижмо, пер­стач, очиток, мальву, іван-чай, золототисячник, позбирати ягоди костяниці. Розкішні в середині літа папороті. З них ми і почнемо розповідь.

Папороть. У наших лісах зустрічається чимало папоротей. Досить поширеними є дріоптеріс чоловічий, безщитник жі­ночий, орляк звичайний. Спостереження за папоротями краще розпочинати в травні, коли вони починають розвиватися. Молоді листки у всіх папоротей завжди скручені і мають вигляд равлика. В середині травня листки починають розкручуватися і пластинка листка, або вайя, поступово розпрямляється від основи до верхівки. Ось як приблизно можна побудувати розповідь про папороть:

«Папороті прикрашають будь-який ліс. Їх красиві, мережані світло-зелені листки наче спеціально вирізані вправною майстри­нею. Ростуть папороті під деревами, серед чагарників, на лісових галявинах і узліссях. Вони не бояться затінення. Взимку листя папороті відмирає, а в землі залишається кореневище. Навесні кореневище пробуджується і знову розгортається ніжне мереживо листя. Спробуйте знайти у папороті квітки. Це неможливо, бо па­пороті ніколи не цвітуть. Папороті не лише окраса лісу, вони ще потрібні людині як лікарські рослини».

Слід відзначити, що у молодому віці папороті легко витриму­ють пересаджування і, отже, їх можна мати в кутку лісових рослин.

Енотера дворічна приваблює 4-пелюстковими квітка­ми, розміщеними на верхівці прямого міцного стебла. Це медо­носна рослина. У кожній квітці є велика краплина нектару, якої вистачає для бджоли. У народній медицині вона використовується .як лікарська рослина. Коріння енотери можна споживати в їжу як сирим, так і вареним.

Пижмо. Добре запам'ятовується дітям пижмо — висока рослина з прямостоячим стеблом, що розгалужується вгорі, з гарними пір­частими листками, з своєрідним запахом. Зібрані на верхівці яскраво-жовті квітки нагадують дітям маленькі ґудзики. Розпо­відаючи про значення пижма, вихователь повинен підкреслити, що це лікарська рослина. Настоєм або порошком з пижма знищують шкідників садів і городів.

Перстач. На узліссях, у чагарниках можна показати дітям перстач прямостоячий, або калган, його п'ятилопатеві лист­ки у поєднанні з жовтими квітками виглядають дуже привітно. Калган полюбляє оселятися на зволожених місцях. Це цінна лікарська  рослина,  яку здавна  використовують при  болю у  жи­воті.                                                                                              

Очиток. На добре освітлених місцях, на узліссях можна пока­зати дітям наші вітчизняні кактуси — очиток пурпуровий, очиток їдкий, молодило. Очиток пурпуровий приваблює увагу яскравими рожевуватими дрібними квітками, зібраними в густі суцвіття. Показуючи дітям м'ясисті сизуваті листки, цікаво розповісти, що з них рослина запасає воду, тому може рости на тих місцях; де вологи мало.

Нерідко трапляється і очиток їдкий. Це низенька рос­лина, пагони якої густо вкриті дрібними соковитими листочками; Розглядаючи дрібні жовті квітки, слід відмітити, що на них багато бджіл збирає нектар. Тварини її не їдять, бо вона отруйна. Обидва очитки медоносні, лікарські і декоративні рослини, їх можна са­дити на альпійських гірках.                                         

Молодило шорстке легко пізнати за розетками з соковитих м'ясистих листків. Цвіте воно рідко, плодоносить раз у житті і гине. Ця світлолюбна декоративна рослина також вико­ристовується для альпійських гірок.

Мальва — гарна рослина, приваблива своїми великими роже­во-білими квітками. Вона є окраса лісу і лікарська рослина.

Іван-чай вузьколистий росте на лісових галявинах. Влітку на його високих прямих стеблах загораються наче малинові свічки. Вони помітні здалеку і приваблюють бджіл. Най­частіше іван-чай оселяється на лісових зрубах, згарищах, біля пнів. Свою назву він дістав тому, що листям іван-чаю заварювали чай. І зараз ті, хто любить пити лісовий чай, сушать листки іван-чаю, малини, суниці, звіробою. Чай допомагає людям стати здо­ровішими. Отже, іван-чай є окрасою природи, медоносом, ліку­вальною рослиною.

Золототисячник прикрашає лісові галявини своїми дрібними яскраво-рожево-червоними квітками, подібними до гвоздики, не вибагливий до грунту, довго цвіте. Золототисячник є цінною лікар­ською рослиною.

Костяниця. Багато хто приймає її за кущ, хоча це трав'яниста рослина з лежачими і прямостоячими пагонами. На самому по­чатку літа можна показати дітям, як вона цвіте білими квітками. Проте найбільше радощів принесе дітям зустріч з цією рослиною в середині літа — у липні — серпні, коли, наче дорогоцінне камін­ня у смарагдовій оправі, червоніють ягоди. Вони кислі і приємні на смак, їх сік нагадує сік граната. Тому і називають костяницю північним гранатом. Навчивши дітей розрізняти костяницю, слід розповісти їм, що це цінна рослина. Ягоди її містять багато ко­рисних для людини вітамінів, їх вживають свіжими, варять ком­пот, варення. В лісі слід бережно ставитися до костяниці, не ви­топтувати її пагонів.

Цмин пісковий. З червня і до жовтня в лісах квітує цмин піс­ковий. Ось як можна розповісти про нього дітям: «Цмин пісковий називають ще безсмертником. Таку назву рослина одержала через те, що її квітки довго зберігаються сухими. Росте цмин в соснових лісах, на піщаних схилах, горбах, де багато сонця. Він не боїться посухи: його стебло і листя вкриті білим повстистим опушенням, яке захищає рослину. На стеблі багато довгих на кінцях закруг­лених листочків. Квітки яскраво-жовтого кольору, їх багато на одному стебельці і розташовані вони так, що нагадують букетики. Зацвітає цмин влітку і цвіте до пізньої осені. Золотаві квіти цмину прикрашають ліс. Цю рослину цінують ще за її лікарські властивості».

У серпні — вересні в лісах продовжують квітнути трав'я­нисті рослини. Під час екскурсій і прогулянок у вихователя є значний вибір для продовження роботи з ознайомлення з лісовими рослинами. В лісі можна знайти квітучі гвоздики, енотеру, мате­ринку, звіробій, пижмо, цмин тощо.

Четвертий ярус лісової рослинності займають мохи. Це меш­канці вологих місць. Вони поширені у соснових та мішаних лісах Полісся. Серед них зустрічається плевроцій Шребера, дікран зморшкуватий, зозулин льон. Розповідаючи дітям про мохи, вихователь повинен підкреслити, що вони частіше живуть там, де багато вологи.

bukvasha.ru

Реферат Флора Армении

Реферат на тему:

План:

Введение
• 1 Общая информация
• 2 Эндемики
• 3 Красная книга
• 4 Галерея
• 5 См.также
Примечания

Введение

Флора Армении

Армения занимает одно из первых мест в мире по количеству видов растений на единицу площади - свыше 100 видов на 1 км². Это объясняется тем, что Армения сосредоточивает 6 климатических зон (районов) и является страной с самыми большими колебаниями высот относительно территории, также разнообразием почв.

1. Общая информация

В Армении произрастают около 3500 видов растений из 150 семейств, из которых около 108 видов встречаются только в Армении. На северо-востоке распространены широколиственные леса с преобладанием дуба и бука, тиса ягодного, на юго-востоке-более ксерофильные дубовые леса. Для равнинных частей Армении характерна степная растительность, типичны ковыльные степи, вместе с ковылем встречаются типчег, тонконог, пырей. На скалистых и каменистых грунтах растут кустарники — миндаль, крушина Палласа, держидерево, трагакантовый астрагал, акантолимон, чистец, тимьян и шалфей.

В Армении произрастает самая крупная на территории СНГ[1] платановая роща, на ней произрастает Восточный платан (Platanus orientalis). Роща находится в области Сюник, в долине реки Цав, в пределах Шикахохского заповедника. Она тянется вдоль реки около 15 км, занимает площадь около 120 га[2].

Разнообразие флоры Армении:

2. Эндемики

Эндемик Армении - Лилия армянская

Эндемичные растения — растения, естественный ареал у которых преобладает только на территории Армении.

Армения - богатейшая эндемиками страна. Здесь насчитывается около 108 эндемичных растений. Это объясняется географическими особенностями, разнообразием климата, почв, большими перепадами высот, наличием пресноводных ресурсов.

2.1. Растения

3. Красная книга

Почти половине видов растений в Армении может угрожать исчезновение. Это происходит в результате природных процессов и деятельности человека. К настоящему времени в Армении исчезло около 35 видов растений, которые имеют важное экономическое значение для страны. Также около 386 видов растений, что составляет приблизительно 12 % всей флоры Армении внесены в Красную книгу Армении (информация на 1988г). В Красную книгу бывшего СССР включен 61 вид растений Армении (информация на 1984г). Под угрозой исчезновения находятся такие виды, как аир тростниковый (Acorus calamus), ценное лекарственное растение, и красивейшее иудино дерево (Cercis griffithii), которой угрожает исчезновение из-за развития сельского хозяйства. Также к исчезающим видам относятся: эндемическая солянка (Salsola tamamschjanae), находящаяся под угрозой из-за переработки песка, и регионально эндемический ирис (Iris grossheimii). Кроме того, окончательно не выяснен статус низших растений. 15 видов грибов считаются исчезающими.[8]

4. Галерея

• Степанаванский дендропарк

• Шершневая сота в Армении

5. См.также

• Фауна Армении
• Эндемики Армении
• Красная книга Армении
• Экология Армении
• Степанаванский дендропарк

Примечания

1. Армения - Сюник - www.advantour.com/rus/armenia/syunik.htm
2. О нахождении ископаемых листьев платана - Platanus Sp. в Южной Армении (About the Finds of Fossilized Leaves of Platanus Sp. in Southern Armenia) (Diana Zardaryan) - Academia.edu - sci.academia.edu/DianaZardaryan/Papers/141535/O_nakhozhdienii_iskopaiemykh_listiev_platana_-_Platanus_Sp._v_Iuzhnoi_Armienii_About_the_Finds_of_Fossilized_Leaves_of_Platanus_Sp._in_Southern_Armenia_
3. Боярышник армянский - trustpres.ru/rasteniya-po-alfavitu/boyaryshnik-armyanskij
4. Флора и фауна Армении - www.atb.am/ru/armenia/nature/flora/
5. Заповедник Шикахогский - www.naturelifepark.com/zapovedniki/zapovedniki.php?id=34
6. Атлас - География Армении - География Армении - Каталог статей - Фотоклуб Армения - photoclub.do.am/publ/geografija_armenii/geografija_armenii/atlas/11-1-0-7
7. Боярышник зангезурский - suwijpisatel.tk/rasteniya-po-alfavitu/boyaryshnik-zangezurskij
8. Исчезающие виды в Армении - enrin.grida.no/biodiv/ru/national/armenia/general/dvthr.htm

wreferat.baza-referat.ru

Смотрите также

• 
  Реферат флора
• 
  Реферат орнамент
• 
  Реферат литосфера
• 
  Реферат пищевод
• 
  Автомеханик реферат
• 
  Реферат майкрософт
• 
  Реферат фсин
• 
  Космонавтика реферат
• 
  Реферат самообразование
• 
  Реферат конденсатор
• 
  Реферат тренинг